Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Моя мати була поетеса, — поінформувала Сексон, поки Біллі роздягався в кущах; вона-бо чула, що Гол назвав себе поетом.

Але той не виявив ніякої цікавості, і вона зважилася додати:

— Деякі її вірші було надруковано.

— А як її звали? — запитав неуважно Гол.

— Деєл Віллі Браун. Вона написала: «Вікінгові мандри», «По золото», «Вірність», «Кабальєро», «Могили Літл-Медоу» і ще багато інших. Десять з них уміщено в збірникові «Сторінки минувшини».

— В мене є ця книжка вдома, — відказав він, тепер уже зацікавившись. — Ваша мати була піонерка, — звісно, це ще не за моїх часів. Коли повернуся додому, обов’язково перегляну її вірші. Я теж піонерського роду. Мої кревні прибули сюди в п’ятдесятих роках з Лонг-Айленду через Панаму. Батько був лікар, але, крім того, мав діло в Сан-Франціско і награбував досить грошей, щоб вистачило й мені, й усій решті нашої великої родини… А ви з чоловіком куди простуєте?

Сексон розповіла йому про їхнє рішення залишити Окленд і шукати собі землі; перше сподобалося Голові, але щодо другого він лише головою похитав.

— На південь від Сура дуже гарно, — сказав він. — Я виходив уздовж і впоперек усі ті лісисті каньйони. Вони аж рояться дичиною. І земля державна там є. Але оселитися там — це божевілля. То ж край світу! Та й обробляти ту землю не можна — хіба що ділянки на дні якогось каньйону. Я знаю там одного мексіканця, він з дорогою душею радий продати свої п’ятсот акрів за півтори тисячі доларів, тобто по три долари за акр. А що це означає? Що земля ота більшого не варта. А може, вона й того не варта, бо ж він покупців не знаходить. Бачте, земля завжди варта того, що за неї беруть і дають.

Біллі, що виринув із кущів у самих черевиках і штанях, закочених по коліна, перервав їхню розмову. Обидва чоловіки подерлися на скелю, щоб потім вийти на південний бік бухти, а Сексон дивилася на них, таких подібних один до одного. Спочатку її погляд абияк стежив за ними, але невдовзі вона зацікавилась і пройнялася неспокоєм. Гол вів Біла вгору по майже простопадній кам’яній стіні, маючи намір досягти хребта скелі. Біллі вилазив помалу й надзвичайно обережно; двічі він послизнувся, і підточений негодами камінь розкришився у нього в руці й посипався вниз, на піщаний берег. Вибравшись на верхівку — футів сто над рівнем моря, — Гол спокійно випростався на тій гостроверхій скелі, що й по той бік, як знала Сексон, спадала так само стрімчасто. А Біллі, опинившись на верхів’ї, задовольнився тим, що вперся в землю і коліньми, і руками. Гол рушив далі, і то так легко, немов у нього під ногами був паркет. Біллі підвівся з колін і пригинцем подався за ним, раз у раз підсобляючи собі руками.

Гостроверхий хребет був увесь зубчастих, і незабаром голови чоловіків зникли в одній з його розпадин. Сексон не могла подолати тривоги і вилізла й собі на скелі з північного боку бухти, де вони спускалися не так круто й були значно досяжніші. Проте незвична височінь, камінці, що котилися їй з-під ніг, і бурхання вітру відлякували її. Нарешті вона побачила обох чоловіків. Перестрибнувши через вузьку щілину, вони подерлися на новий виступ. Хоч Біллі тепер посувався вже впевненіш, Гол усе-таки часто зупинявся, чекаючи на нього. Дорога ставала щораз небезпечніша: розколини, які їм доводилося перескакувати, глибшали аж до самої води, і бурхливі хвилі, розбиваючись об скелі, знімалися вгору хмарою пінястих бризок. Коли траплялися вужчі розпадини, чоловіки, падаючи вперед, витягали руки й хапалися за той край над прірвою, а тоді перекидали своє тіло через щілину й підважували вгору.

Підходячи до краю скелястого пасма, Гол і Біл зникли за виступом скелі, і коли Сексон побачила їх знову, вони вже обходили найдальший прискалок і поверталися назад із боку бухти. Далі дороги, здавалося, не було: простопадне урвище роззявило свою пащу до неба, а на дні його клекотів скажений вир, викидаючи на десяток футів угору піняві хвилі, що за мить безсило падали вниз у чорну безодню, повну каміння та витких водоростей.

Обережно чіпляючись за виступи скелі, чоловіки зійшли нижче, куди сягали солоні бризки. Там вони зупинилися. Сексон побачила, як Гол тицьнув пальцем униз, у провалля, і подумала, що то він показує Біллі якусь цікавину. Вона аж ніяк не сподівалася того, що сталося за хвилину: шумовиння припливу відступило, і враз Гол стрибнув через провалля й униз, на вузенький прискалок, де щойно вирувала висока вода. Не переводячи духу, він обігнув гострий край скелі й подерся руками та ногами вгору, щоб не злизав його новий водяний вал. Тепер Біллі залишився сам. Йому навіть не видно було Гола і годі було сподіватися від нього якоїсь поради. Сексон стежила за ним так напружено, що біль у кінчиках пальців, якими вона вчепилася в скелю, примусив її одвести руки. Біллі вичікував нагоди: двічі мостився він до стрибка, але скочив лише за третім разом і опинився на маленькому прискалку, з якого на мить збігла вода, обігнув скелю й подерся вгору за Голом. Змок він аж по груди, та на волю хвиль не дався.

Сексон відлягло від серця тільки тоді, коли вони повернулися до багаття. Глянувши на Біллі, вона одразу побачила, що він страшенно незадоволений з себе.

— Для новака ви молодчага! — скрикнув Гол, весело ляснувши його по голому плечі.— Ця прогулянка — мій коронний номер. Не один сміливець дряпався за мною і на півдорозі відступав. Я й сам разів із десять спершу зупинявся на тому великому стрибкові. На нього здатні тільки атлети.

— А мені зовсім не соромно признатися, що я набрався страху, — пробурчав Біллі,— На крутизні ви спритні, мов гірський цап, моя длявість не раз вас дратувала. Але тепер я запалився. Вся суть у тренуванні. Я тут залишуся й буду тренуватися, аж доки не зможу помірятися з вами в перегонах нагору, довкруги й назад до берега.

— Гаразд! — згодився Гол, стискаючи йому руку. — А коли ми з вами зустрінемося у Сан-Франціско, я зведу вас із Бірсом — отим, що на його честь ми охрестили бухту. Його найулюбленіша забава, якщо він не збирає гримучих гадюк, — це дочекатися вітру в сорок миль на годину, вилізти на дах хмарочоса й розгулювати по парапеті, і саме з завітряного боку — тож якщо його зідме звідти, він гепнеться тільки на бруківку вулиці. Одного разу він і мене підбив на це.

— І ви зробили?

— Без практики я б не зробив. Але я спершу нишком потренувався з тиждень. І зрештою, забившись із ним, виграв двадцять доларів.

Був уже відплив, і Сексон подалася з чоловіками поза північне пасмо скель збирати мушлі. Гол мав набрати кілька мішків, — пополудні, як пояснив він, по них приїде візок із Кармела. Наповнивши всі мішки, вони знайшли в щілинах скелі аж три перлові скойки. В одній з них Сексон побачила принишклий перловий пухирчик. Гол посвятив їх у таїнство готування м’яса з абелонів^{40}.

Сексон здавалося, що вони знайомі з Голом хтозна-відколи. їй пригадались давні часи, пригадався Берт із його піснями та примовками про останніх з могікан.

— А тепер слухайте! Я вас хочу дечого навчити, — скомандував Гол, тримаючи велику круглу каменюку над абелоновим м’ясом. — Ніколи, ніколи в світі не смійте розбивати абелони без цієї пісеньки. І ніколи не співайте її з будь-якої іншої нагоди. То було б найтяжче блюзнірство. Абелони — страва богів. Приготування їх — справжня релігійна церемонія. А тепер слухайте, підспівуйте мені і пам’ятайте, що це дуже врочиста хвилина.

Камінь глухо стукнув по білому м’якушеві абелона і далі став ритмічно зніматись угору й падати вниз, неначе це там-там акомпанував поетовій пісні:

Гол застиг з піднесеною вгору рукою й розтуленим ротом. Згори, куди вони віднесли торбини зі скойками, почувся стугін коліс і чийсь голос. Гол пристукнув востаннє каменем і скочив на ноги.

— І так без ліку; таких віршів до тисячі,— сказав він. — Шкода, що я не встиг вас навчити їх. — Він простяг руку долонею вниз. — А тепер, діти мої, благословляю вас — віднині ви члени клану «їдців Абелону», і я врочисто наказую вам ніколи, ні за яких обставин, не товкти абелонового м’яса без священного співу, що я провістив вам.

— Але ми ж не можемо з першого разу запам’ятати слів, — заперечила Сексон.

— Цьому ми дамо раду. Наступної неділі Плем’я їдців Абелону зійде сюди у Бірсову бухту і ви зможете побачити всі наші ритуали, а крім того, ще й багатьох письменників та письменниць, у тім числі Залізного Чоловіка з очима василиска, якого по-простому звуть Король Священних Ящірок.

— А Джім Гезард теж прийде? — крикнув Біллі наздогін Голові, що зникав у гущавині.

— Авжеж, прийде. На те він Печерно-ведмежий Дебелень і Залізяка, найстрахітливіший і після мене найзапальніший з їдців Абелону.

Сексон і Біллі тільки мовчки дивилися одне на одного, поки стугін коліс замовк удалині.

— А бий мене сила божа, — оце так хлопець! — прорік, нарешті, Біллі.— Не задавака. Такий, як і Джім Гезард, — приходить і почуває себе, мов удома, і ти йому рівня, і він тобі рівня — і ви собі товариші!