Пан Ібрагім та квіти Корану: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він здивовано дивиться на мене.

Я продовжую посміхатися. Наприкінці дня це нелегко, але я тримаюся.

— Ти щось утнув?

Тут посмішка зникає.

Проте я не впадаю у відчай.

За десертом я роблю ще одну спробу.

Гоп — посмішка!

Він збентежено мене роздивляється.

— Підійди-но сюди, — каже він.

Я відчуваю, що моя посмішка близька до перемоги. Опля, ще одна жертва. Я підходжу. Можливо, він хоче мене поцілувати? Якось він розказував, що любив цілувати Попола, що той був лагідним хлопчиком. Можливо, Попол зрозумів силу посмішки ще від народження? Або в моєї матусі був час, щоб його цього навчити.

Я стою поряд із батьком, на рівні його плеча. Його вії відображаються в його зіницях. Я ж посміхаюсь, ледве не розриваючи рота.

— Треба поставити тобі брекети. Я ніколи раніше не помічав, що в тебе стирчать зуби.

Саме після цього випадку я взяв собі за звичку, тільки-но мій батько лягав спати, ходити ввечері до пана Ібрагіма.

— Я сам у всьому винен, якби я був, як Попол, татові було би простіше мене любити.

— Хіба тобі про це щось відомо? Адже Попол поїхав.

— Ну то й що?

— Можливо, він терпіти не міг твого батька.

— Ви так гадаєте?

— Він же поїхав. Ось тобі й доказ.

Пан Ібрагім дав мені жовті монетки, щоб я складав їх у стовпчики. Це мене трохи заспокоювало.

— А ви знали Попола? Пане Ібрагіме, то ви його знали? Що ви про нього думаєте?

Він різким ударом закрив свою касу, наче боявся, що вона заговорить.

— Момо, ось що я тобі скажу: ти мені у сто, тисячу разів подобаєшся більше, ніж Попол.

— Справді?

Я був радий, але не хотів цього показувати. Я стиснув кулаки і трохи вишкірив зуби. Треба захищати сім’ю.

— Обережно, я не дозволю вам говорити погано про мого брата! Чим вам Попол не до вподоби?

— Попол був дуже хорошим хлопчиком, дуже хорошим. Але, вибачай, мені більше подобається Момо.

Я був милостивим принцом і вибачив йому.

За тиждень пан Ібрагім послав мене на консультацію до знайомого дантиста, що працював на вулиці Метеликів. У пана Ібрагіма явно була волохата лапа. Наступного дня він мені сказав:

— Момо, менше посміхайся, досить уже. Та ні, жартую. Мій товариш запевнив, що тобі не потрібні брекети.