Прорив блокади: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ет, вони навіть не обсмалили нам хвіст! Ще кілька хвилин, і розмову з конфедератами ми закінчимо.

— То ти гадаєш, нам можна більше не боятися вогню з форту Самтер? — спитав Джеймс.

— Звичайно. Правда, попереду ще форт Моултрі на мисі острова Салліван. Та цей може нас жигнути лише протягом півхвилини. Тож хай вони добре обирають момент і добре ціляться, якщо хочуть влучити в нас. Ми наближаємось.

— Чудово. Форт Моултрі розташований так, що ми маємо тепер змогу звернути у головний фарватер. Вогню, ще вогню!

І в цю саму мить, наче Джеймс Плейфер сам подав команду стріляти, форт спалахнув потрійною лінією блискавиць. Почувся жахливий гуркіт, у корпусі корабля щось затріщало.

— Влучили цього разу! — кинув Крокстон.

— Що там таке, містере Метью? — гукнув капітан до свого помічника, що стояв на баку пароплава.

— Бушприт зрізало ядром.

— Поранені є?

— Нема, капітане.

— То й нехай. Нам рангоут не потрібен ні к бісу! Прямо у фарватер! Прямо! І держіть курс на острів.

— Зловили облизня, конфедерати! — гукнув Крокстон. — Якщо вже мене мають тріснути ядром по черепу, то хай це буде ядро північан. Воно б'є трохи м'якше.

Насправді небезпека не минула, і «Дельфін» поки що не вибрався з халепи. Бо хоч на острові Морріс і не було тих страшних гармат, які поставили там через кілька місяців, його артилерія та мортири могли легко потопити такий корабель, як «Дельфін».

Вогонь з фортів Самтер і Моултрі розбуркав північан, що укріпились на острові, та кораблі, які держали блокаду. Обложники не могли зрозуміти, з якого дива почалася ця нічна стрілянина. Палили начебто не по них. Одначе вони повинні були наготуватись і наготувалися дати відповідь. — Ось про що міркував Джеймс Плейфер, ведучи корабель фарватерами побіля острова Морріс, і він мав усі підстави боятися, бо й справді через чверть години темряву прорізали спалахи, і дощ невеличких бомб сипонув навколо пароплава, утворюючи фонтани бризок, що здіймалися вище бортових поручнів. Кілька бомб потрапили навіть на палубу «Дельфіна», але впали вони своїм тупим кінцем, і це врятувало корабель від певної загибелі. Бо ці бомби, як з'ясувалося згодом, розриваються на сотні осколків, і кожна з них покриває поверхню в сто двадцять квадратних футів грецьким вогнем, який горить протягом двадцяти хвилин і який нічим не погасиш. Одна така бомба могла б спалити корабель дощенту. На щастя для «Дельфіна», ті бомби були щойно винайдені і ще дуже недосконалі. Коли вони вилітали з нарізного жерла гармати, то, обертаючись, майже завжди відхилялися і в момент падіння вдарялися об ціль тупим кінцем, а не гострим, де був розміщений детонатор. Саме ця конструктивна вада і стала рятівною для «Дельфіна». Бомби були досить легкі, а що жодна з них не вибухнула, то вони не завдали кораблеві відчутної шкоди, і він не зменшив ходу, пливучи по фарватеру під тиском своєї перегрітої пари.

В цю мить, не послухавшись наказу капітана, містер Хеліберт та його донька піднялися на ют. Джеймс Плейфер хотів змусити їх повернутись у каюту, але Дженні заявила, що залишиться біля капітана.

Що ж до містера Хеліберта, який щойно довідався про благородну поведінку свого рятівника, то він тільки потис Джеймсові руку, не знаходячи слів, які виразили б його глибоку вдячність.

«Дельфін» повним ходом наближався до відкритого моря. Йому лишалося пройти фарватером ще тільки три милі, а далі вже починалися води Атлантичного океану. Якщо вихід з фарватеру вільний, корабель врятується. Джеймс Плейфер, чудово знав усі особливості Чарлстонської затоки і навіть у густій темряві виконував усі маневри напрочуд упевнено. Отож він мав усі підстави сподіватися на успіх своєї зухвалої виправи.

Аж раптом матрос, що стояв на баку, вигукнув:

— Корабель!

— Корабель? — повторив Джеймс.

— Так, по лівому борту!

Туман трохи піднявся, і стало видно великий фрегат, що маневрував неподалік від виходу з фарватеру, маючи за очевидну мету перетяти шлях «Дельфінові». Треба було за всяку ціну випередити його, а для цього витиснути з машини найвищі можливі оберти. То був єдиний засіб порятунку.

— Право руля! До кінця! — крикнув» капітан.

І кинувся на місточок, перекинутий над паровою машиною. За його наказом один із гвинтів загальмували, і під тиском другого «Дельфін» з неймовірною швидкістю почав завертати по дузі з дуже коротким радіусом — здавалось, він обкручується на місці. В такий спосіб він зумів уникнути зіткнення з фрегатом флоту Північних штатів і помчав під повною парою уперед. Тепер усе залежало від швидкості.

Джеймс Плейфер зрозумів, що в цьому його порятунок, порятунок міс Дженні та її батька, порятунок усієї команди «Дельфіна». Фрегатові лишалося пройти до виходу з фарватеру значно меншу відстань, ніж «Дельфінові». По клубах чорного диму, які вихоплювалися з його труб, було видно, що він наддає пари. Та Джеймс Плейфер був не з тих, хто любить пасти задніх.

— Як тиск? — гукнув він до механіка.

— На максимумі! — відповів той. — Пара струменить крізь усі клапани.

— Заклиньте клапани! — звелів капітан.

І його наказ виконали, хоча був ризик, що корабель вибухне.

Швидкість «Дельфіна» зросла ще дужче. Поршні торохтіли з неймовірною частотою, товсті бруси під машиною двигтіли від їхніх майже безперервних поштовхів, і це було видовище, яке змушувало здригнутись найзагартованіші серця.