Прорив блокади: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тим більше, що на той час у прибережних водах Чарлстона крейсували два фрегати військового флоту Північних штатів. Містер Метью незабаром привернув до них увагу Джеймса Плейфера.

— Вони готуються запитати в нас, чого нам треба в цих водах, — мовив він.

— А ми їм нічого не відповімо, — сказав капітан. — Хай не будуть надто цікавими.

Тим часом фрегати повним ходом ішли до «Дельфіна», який далі плив своїм курсом, водночас пильнуючи, щоб не опинитися на відстані пострілу з їхніх гармат. З метою вигадати час і ввести в оману ворожі кораблі Джеймс Плейфер повернув на південний захід. На фрегатах, і справді, мабуть, подумали, що «Дельфін» збирається звернути у фарватер біля острова Морріс. Там стояли батареї гармат, одного снаряда з яких було досить, щоб пустити англійський пароплав на дно. Тому фрегати дозволили «Дельфінові» йти на південний захід і не поспішали кинутися за ним навздогін, задовольняючись спостереженням.

Через те протягом цієї години відстань між кораблями не змінювалася. Прагнучи ошукати переслідувачів, щоб вони не здогадалися про швидкісні можливості «Дельфіна», Джеймс звелів знизити оберти машини і йшов під малою парою. А тим часом із труб «Дельфіна» валував густий дим, і можна було подумати, що судно намагається розвести найбільший можливий тиск пари, а отже, й найвищу швидкість.

— Незабаром вони вельми здивуються, — сказав Джеймс Плейфер, — коли побачать, як ми вислизнули в них з-поміж пальців!

І справді, коли, на думку капітана, «Дельфін» уже достатньо близько підійшов до острова Морріс, опинившись перед жерлами гармат, про дальність бою яких Джеймс ІІлейфер міг лише здогадуватися, він крутонув стерно, змусивши корабель майже обкрутитися на місці, й повернув на північ, залишивши фрегати за дві милі по вітру від себе. Побачивши цей маневр, ті зрозуміли намір пароплава і рішуче кинулися йому навздогін. Та було вже пізно. Пустивши обидва свої гвинти на повні оберти, «Дельфін» збільшив швидкість удвічі й почав швидко віддалятися від них у напрямку узбережжя. Фрегати випустили по ньому кілька ядер, але тільки для очистки сумління — ^ вони не долітали до «Дельфіна» й на половину відстані. Об одинадцятій ранку, підійшовши завдяки своїй малій осадці майже впритул до острова Салліван, пароплав на повному ходу звернув у вузький фарватер. Тепер він був у повній безпеці, бо жоден військовий корабель північноамериканців не зважився б увійти за ним у той прохід, де під час низької води глибина в середньому не перевищує одинадцяти футів.

— Ну й ну! — вигукнув Крокстон. — Оце так просто?

— Щоб ти знав, Крокстоне — вихователю юнг, — відповів йому Джеймс Плейфер, — найважче не увійти в гавань, а вийти з неї.

— Ет! — зауважив американець. — Це мене анітрохи не турбує. З таким кораблем, як «Дельфін», і з таким капітаном, як Джеймс Плейфер, можна сюди заходити, коли заманеться, і виходити звідси, коли захочеться.

Тим часом Джеймс Плейфер, стоячи з підзорною трубою в руці, уважно роздивлявся дорогу. Він мав напохваті чудові карти цього узбережжя, які давали йому змогу спокійно і впевнено вести корабель у гавань.

Після того як «Дельфін» заглибився у вузький фарватер, що тягнеться попід самим островом Салліван, Джеймс тримав стерно так, щоб центр форту Моултрі залишався на вест-вест-норді, аж поки на норд-норд-весті з'явився замок Пікней, який легко було впізнати з його похмурого кольору; він стояв на самотньому острівці Шютс-Фоллі. З другого боку капітан орієнтувався на будівлі форту Джонсон, що височіли ліворуч, на два градуси на північ від форту Самтер.

У цю мить його привітали салютом батареї з острова Морріс, проте їхні ядра не долетіли до «Дельфіна». Пароплав спокійно йшов своїм курсом, не відхиляючись на жоден градус, проминув Мультрієвіль, розташований на мисі острова Салліван, і вийшов у затоку.

Незабаром форт Самтер залишився ліворуч і. прикрив собою «Дельфіна» від батарей північан.

Цей форт, що уславився під час громадянської війни в Сполучених Штатах, розташований за три й одну третю милі від Чарлстона і тягнеться приблизно на милю по обох берегах затоки. Стоїть він на штучному острові з массачусетського граніту і має форму зрізаного-п'ятикутника. Його будівництво тривало десять років і обійшлося в дев'ятсот тисяч доларів.

Саме з цього форту 13 квітня 1861 року південці вибили війська Північних штатів, які очолював Андерсон, і саме по ньому вдарив перший гарматний постріл сепаратистів. Важко підрахувати, скільки тонн заліза й свинцю виплюнули на нього згодом гармати північан. Одначе протягом майже трьох років він успішно відбивав усі їхні атаки. Але через кілька місяців після того, як тут побував «Дельфін», форт Самтер капітулював, не витримавши обстрілу тристафунтовими снарядами, випущеними з нарізних стволів гармат Перрота, які генерал Джілмор звелів установити на острові Морріс.

Проте на той час форт іще стояв незрушно, і прапор конфедератів гордо майорів над його величезним кам'яним п'ятикутником.

Коли форт залишився позаду, з палуби «Дельфіна» побачили саме місто Чарлстон, що притулилося між двома річками, Ешлі й Купером, і виступало в море гострим мисом.

Спрямувавши пароплав між буї, які позначали прохід, і залишивши Чарлстонський маяк, видимий над земляними насипами острова Морріс, на зюйд-зюйд-весті, Джеймс Плейфер звелів підняти на гафелі англійський прапор. Після чого з гідною подиву швидкістю він провів корабель крізь лабіринт фарватерів.

Обминувши карантинний буй, який залишився з правого борту, корабель увійшов у гавань. Міс Хельберт стояла на юті. Вона дивилась на місто, в якому був ув'язнений її батько, і на очах у неї блищали сльози.

Нарешті капітан наказав збавити хід; «Дельфін» пройшов під самими батареями півдня й сходу і незабаром кинув якір біля Північної Торгової пристані.

VII ГЕНЕРАЛ ВІЙСЬКА ПІВДЕНЦІВ

Коли «Дельфін» підійшов до Чарлстонського молу, його зустріли вигуки «ура» величезного натовпу. Жителі міста, яке терпіло морську блокаду, не звикли до візитів європейських кораблів. Не без подиву запитували вони себе, чого треба в їхніх водах цьому пароплавові, на гафелі якого гордо майорів англійський прапор. Та коли стало відомо, з якою метою він тут з'явився і чому був змушений прориватися крізь вузький фарватер під островом Салліван, коли поширилася чутка, що він доставив у своїх трюмах чималий вантаж контрабандного військового спорядження, гримнули ще гучніші оплески і з новою силою залунали радісні крики. Не гаючи й хвилини, Джеймс Плейфер зробив візит генералові Борегару, військовому комендантові міста. Генерал залюбки прийняв молодого капітана, що вельми доречно доставив на своєму пароплаві амуніцію та зброю його солдатам, в яких вони мали гостру потребу. Отож було зразу домовлено, що розвантажувати корабель почнуть негайно, і на допомогу англійським матросам прийшло безліч робочих рук.

Перш ніж покинути борт свого корабля, Джеймс Плейфер мав розмову з міс Хеліберт, і вона ще раз попросила його з'ясувати долю її батька. Молодий капітан був весь до послуг дівчини.

— Ви можете покластися на мене, міс Дженні,- сказав він їй. — Я ладен зробити навіть неможливе, щоб урятувати вашого батька, але, думаю, з цим не виникне особливих труднощів. Сьогодні ж таки я побачуся з генералом Борегаром і, прямо не просячи його випустити містера Хелгерта на волю, довідаюся, в якому він перебуває становищі, чи його відпущено на слово честі, чи він сидить у в'язниці.

— Бідолашний мій тато, — зітхнула Дженні. — Він і не здогадується, що його донька так близько від нього. І чому я не можу кинутися йому в обійми!

— Потерпіть трохи, міс Дженні. Скоро ви обіймете свого батька. Не сумнівайтеся, що я діятиму з цілковитою вам відданістю, але водночас обачно й тверезо.

Джеймс Плейфер не забув про свою обіцянку, і після того, як по-купецькому обладнав справи фірми, продав генералові вантаж «Дельфіна» і купив за безцінь величезну кількість бавовни, він заговорив про події дня.

— Отже, — запитав він генерала, — ви вірите в перемогу тих, хто обстоює збереження рабства?

— Я ні на мить не сумніваюся в нашій остаточній перемозі, а що стосується Чарлстона, то незабаром армія генерала Лі прийде нам на допомогу і зніме облогу з міста. Та й чого можна чекати від аболіціоністів? Припустімо навіть — хоч цього ніколи не буде, — що промислові міста Віргінії, обох Каролін, Джорджії, Алабами, Міссісіпі потраплять їм до рук, ну а далі що? Чи стануть вони господарями краю, який ніколи не зможуть прибрати до своїх рук? Звичайно ж ні. Навіть якщо їм судилося здобути перемогу, то, гадаю, вони не знатимуть, що з нею робити.