Прорив блокади: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А моя донька, де вона тепер? — спитав містер Хеліберт.

— На борту корабля, який привезе вас до Англії.

— Моя донька тут, тут! — скрикнув американець, підхоплюючись із лави.

— Тихше! — відповів Крокстон. — Ще кілька хвилин, і ми врятовані.

Шлюпка мчала в густій темряві швидко, але трохи навмання. В густому тумані Джеймс Плейфер не міг розгледіти ліхтарів «Дельфіна» і вагався, який обрати напрямок. Темрява була така чорна, що матроси не бачили кінців своїх весел.

— Де ми зараз, містере Джеймсе? — спитав Крокстон.

— Ми повинні пропливти уже півтори милі,- відповів капітан. — Ти нічого не бачиш, Крокстоне?

— Нічого. А очі в мене добрі. Та пусте! Ми неодмінно доберемось до корабля. Вони нічого там не підозрюють, у цитаделі…

Не встиг він вимовити ці слова, як темряву прорізала ракета й розсипалася вогнями на запаморочливій висоті.

— Сигнал! — вигукнув Джеймс Плейфер.

— А, чорт! — сказав Крокстон. — Мабуть, вони таки спохопилися там, на березі. Ану зачекаймо.

За першою полетіла у небо друга, потім і третя ракета. Майже відразу сигнал повторили десь за милю попереду шлюпки.

— Це ракета форту Самтер! — вигукнув Крокстон. — Сигнал утечі! Наляжте на весла! Вони все відкрили!

— Швидше, швидше, друзі! — вигукнув Джеймс Плейфер, підбадьорюючи своїх матросів. — Ці ракети освітили нам шлях. «Дельфін» лише за вісімсот ярдів [7] од нас. Я вже чую корабельний дзвін. Наляжте! Наляжте! Даю вам двадцять фунтів, якщо допливемо за п'ять хвилин!

Матроси ще дружніше налягли на весла. Гіга мчала вперед, легко розтинаючи воду. Серця в усіх калатали. Десь у місті гримнув постріл з гармати, і Крокстон радше почув, ніж побачив, як за двадцять метрів від шлюпки пролетіло щось чорне й кругле — можливо, гарматне ядро.

В цю мить дзвін на «Дельфіні» забамкав на повну силу. Корабель був зовсім близько. Ще кілька змахів веслами, і шлюпка причалила до борту. Ще кілька секунд, і Дженні кинулася батькові в обійми.

Гігу підняли миттю, і Джеймс Плейфер побіг на ют.

— Містере Метью, Ми під парою?

— Так, капітане.

— Веліть обрубати линву — і повний уперед!

Через дві-три секунди обидва гвинти гнали пароплав до головного фарватеру. Цього разу капітан не хотів підходити надто близько до форту Самтер.

— Містере Метью, — сказав Джеймс, — іти по фарватеру, що біля острова Салліван, для нас було б самогубством. Там ми потрапимо під прицільний вогонь конфедератів. Будемо триматись якомога ближче до правого берега рейду, ризикуючи дістати залп із протилежного табору. Біля стерна у вас людина надійна?

— Так, капітане.

— Звеліть загасити ліхтарі й бортові вогні. Зблисків парової машини з нас досить і аж занадто. Але з цим ми нічого не можемо вдіяти.

Протягом цієї розмови «Дельфін» ішов повним ходом; проте маневруючи, з тим, щоб триматися ближче до правого берега гавані, корабель мусив звернути у фарватер, що на короткий час вивів його зовсім близько до форту Самтер; він був десь за півмилі від нього, коли бійниці форту всі разом освітились, і, страхітливо загуркотівши, перед пароплавом промчав ураган заліза.

— Поквапились, мазії! — вигукнув Джеймс Плейфер, гучно зареготавши. — Ще пари, додайте ще! Ми повинні проскочити між двома залпами!

Кочегари роздмухали топки, і «Дельфін» задвигтів усім своїм корпусом так, наче от-от мав розвалитися на шматки.

У цю мить гримнув другий залп, і новий град гарматних ядер сипнув позаду пароплава.

— Надто пізно, йолопи! — вигукнув молодий капітан голосом, що скидався на звіриний рик.

У цю мить на ют піднявся Крокстон і викрикнув:

[7] Приблизно 700 метрів. (Прим, автора.)