Ідилія в пеклі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Пробачте, тут вільне місце?

Він і далі розглядав якесь місце на стелі, що його дуже зацікавило, і відповів:

— Сідайте, будь ласка. Але вже зачиняють, я думаю, вам уже нічого не подадуть.

Я взяв його за руку й повернув до себе. Хвилину він мовчки дивився на мене і раптом тихо сказав:

— Скажіть, ви не були в Росії?

Я засміявся:

— Отже, ви мене впізнали? Я був убитий в Росії в одній брудній корчмі під час бійки з жорстокими п’яними матросами.

Він зблід.

— Ви… ви…

— Так, — сказав я твердо, — так, я був убитий в Одесі в корчмі п’яними матросами, а ви написали некролог про мою смерть.

З його губів ледве чутно зірвалось:

— Ви читали, що я про вас написав?

— Звичайно, некролог дуже цікавий, але там є деякі неточності. І до того ж він надто довгий. Навіть про нашого імператора, коли він помер, не писали стільки, йому ваша газета присвятила сто п’ятдесят два рядки, а мені — сто вісімдесят шість! Із розрахунку по тридцять п’ять гелерів за рядок (як мало раніше платили журналістам!) — це всього п’ятдесят п’ять крон і п’ятнадцять гелерів.

— Чого ви, власне, від мене хочете? — запитав він перелякано. — Ви хочете отримати цих п’ятдесят п’ять крон і п’ятнадцять гелерів?

— Залиште їх собі, — відповів я, — мертві не беруть гонорарів за некролог про свою смерть!

Він зблід ще дужче.

— Знаєте що, — запропонував я невимушено, — давайте розрахуємося й підемо ще куди-небудь. Я хочу провести сьогоднішню ніч з вами.

— А чи не можна було б відкласти це на завтра?

Я пильно подивився на нього.

— Дайте рахунок! — гукнув він.

Покликавши на розі візника, я звелів авторові мого некролога сісти у фіакр, а візникові наказав замогильним голосом:

— Везіть нас на Ольшанське кладовище!

Автор мого некролога перехрестився. Довго тривала гнітюча тиша, яку порушували тільки ляскання батога й форкання коней.

Я нахилився до свого супутника:

— Чи не здається вам, що десь там, у тихих вулицях Жижкова, завили собаки?

Він весь затремтів, випростався і, заїкаючись, запитав:

— Ви справді були в Росії?

— Убитий в Одесі, в корчмі, під час бійки з п’яними матросами, — відповів я сухо.

— Боже мій! — озвався мій супутник. — Це ще страшніше, ніж у «Весільній сорочці» Ербена.

І знову запанувала гнітюча тиша. Десь і справді завили собаки.