Ідилія в пеклі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

МОЯ СПОВІДЬ

Газета «28 жовтня» в низці фейлетонів намагається зганьбити мене перед усією чеською громадськістю. Я визнаю, що все написане проти мене має в своїй основі правду. Я достеменно такий негідник і падлюка, як описує мене «28 жовтня», ба навіть і ще гірший злочинець. Тому спробую дати «28 жовтня» детальний матеріал для його нападів, і нехай матеріал цей буде моєю щиросердою сповіддю перед усією чеською громадськістю. Отже, сповідаюся перед Богом всемогутнім і перед вами, пане депутате Модрачек і пане Гудець, що я:

Вже самим народженням заподіяв велику прикрість своїй матусі, бо вона не спала кілька днів і ночей.

У тримісячному віці задушив свою мамку, і ця справа розглядалась карним судом у Празі; моя мати за моєї відсутності була засуджена до трьох місяців ув’язнення за недбалий догляд за дитиною.

Я вже тоді був такий зіпсутий, що взагалі не прийшов на суд, аби промовити хоч одне слово на захист своєї нещасної матусі.

Навпаки, я весело ріс собі далі й виявляв тваринні інстинкти.

У шість місяців я з’їв свого старшого брата і вкрав з його труни свячені образки, а потім сховав їх у постелі служниці. Її вигнали зі служби за крадіжку й засудили на десять років каторжної в’язниці за обкрадання трупа і там вона загинула не своєю смертю, побившись на щоденній прогулянці з іншими арештантками.

Наречений її повісився й зоставив по собі шестеро нешлюбних дітей, з яких потім декілька стали готельними злодіями міжнародного рангу, а один прелатом у премонстрантів, і цей останній, найстарший, друкується в «28 жовтня». Коли мені вийшов рік, у всій Празі не знайшлося б кішки, якій я не повиколював очей або не відрубав хвоста.

А коли я зі своєю бонною йшов на прогулянку, то всі собаки вже здалеку обминали мене.

А втім, бонна не довго гуляла зі мною: як мені було півтора року, я відвів її до казарм на Карловому майдані й за дві пачки тютюну продав солдатам на втіху.

Бонна не пережила такої ганьби: вона кинулась поблизу Велеславина під пасажирський поїзд, який через це зійшов з рейок; в аварії загинуло 18 душ, 12 було тяжко поранено. Серед загиблих був один торговець пташками. Усі клітки теж загинули, а з птахів призволом Божим урятувалась тільки голуб’янка, по-чеському модрачек (Суепесulа suеsіса), пташка з родини співочих, спинка сірувато-бура, над хвостиком світліша, горлечко й груди сині, а посередині біла або іржаво-руда цятка. Поширений модрачек у Чехії, трапляється, хоч і не дуже часто, на вогких місцях, зарослих чагарями. Живиться гусінню й комахами, ловлячи яких, трясе хвостиком. Посаджений у клітку, швидко приручається й багато співає (Див. «Науковий словник» Отто, том 17, с. 491, статті «Модрачек» — «Модржин»).

У трирічному віці я був найрозбещенішим хлопцем в усій Празі. В таких юних літах я вже мав любовний зв’язок з дружиною однієї високопоставленої особи, і якби ця історія стала відома широкій публіці, то збаламутила б усю Прагу й провінцію.

У чотири роки я швацькою машинкою розбив голову своїй сестрі Мані й утік із дому. Втікаючи, прихопив дома кілька тисяч гульденів і проциндрив їх у п’ятому районі зі злодіями.

Коли гроші скінчились, я почав жебрати й нишпорити по чужих кишенях, удаючи із себе сина князя Туна (тоді ще графа). Мене спіймали й відіслали до виправного будинку в Лібні; я той будинок підпалив. У вогні загинули всі вихователі, бо я позамикав їх у кімнатах.

Знов настали невеселі часи. Голодний тинявся я в п’ять років вулицями Праги й крав булочки в хлібних крамницях і яблука в овочевих. Але я знаменито підправив своє становище, вломившись до церкви св. Фоми і вкравши там золоту чашу для причастя. Ту чашу я продав одному євреєві в п’ятому районі за гульден, а проциндривши ті гроші в певному домі у Покійницькому завулку, почав шантажувати єврея, погрожуючи, що донесу на нього. Я тяг з нього гульден за гульденом, поки він урешті сам пішов до поліції й доніс на себе, бо так йому виходило дешевше.

Мені довелось утікати з Праги, і я перебрався до Польної; отож, щоб моя сповідь була вже цілком щира й повна, заявляю публічно: ту дівчину в Польній убив не Гільзер, а я! І зробив це за три гульдени!

Цілком природно, що після цього я не міг лишатися в Польній, а тому пішки подався до Відня, куди дійшов у віці шести років, а не маючи грошей на квиток до Праги, змушений був пограбувати банк на Герренштрасе, спершу задля обережності задушивши одного за одним чотирьох сторожів.

То таки справді був один із тих моїх жахливих вчинків, які важко виправдати, але не забудьте, що я знудьгувався за домом і хотів побачити після такої довгої розлуки своїх змучених тата й маму.

Але яке пуття із сентиментальності! До Праги я потім доїхав щасливо, дорогою виманивши в тамбур вагона одну літню даму. Там я вирвав у неї з рук сумочку, а саму її зіпхнув з поїзда на повній швидкості. А коли її почали шукати в поїзді, я сказав, що вона зійшла на попередній станції й передавала всім вітання.

Батька й матір я вже не застав живих. Батько місяців за два перед тим повісився з горя через мою зіпсутість. Матуся стрибнула в воду з Карлового мосту, а коли підплив човен з рятувальниками, вона його перекинула, і рятувальники теж потонули.

І далі я ріс, як бур’янина, бо отруїв усю родину свого бідолашного дядька, щоб заволодіти його ощадними книжками, ще й підробив у тих книжках цифри, щоб одержати більше…

Шановна редакціє «28 жовтня»!

Перо не слухається моєї руки. Я хотів би написати більше й висповідатись до кінця. Та потік щирих сліз каяття туманить мій зір. Я плачу, гірко плачу над своєю юністю і своїм минулим. І щиро тішуся продовженням, яке надрукують у «28 жовтня». Це й буде доповненням моєї сповіді.

А щоб каяття моє перед усім чеським народом було повніше, я прошу: прийміть мене до своєї партії прогресивних соціалістів.

Обіцяю, що доброю поведінкою виправдаю вашу довіру.

Повідомте, будь ласка, де й коли можна заплатити вступний внесок.

А поки що — до побачення.