Ідилія в пеклі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Прикажчик Мартін вимірював температуру пійла й наказував у разі потреби охолоджувати чи підігрівати його.

Нарешті, поросяті провели електрику та привчили його спати на матрацах, зрозуміло, дезинфікованих. Порося Ксавер приймало все це прихильно й гладшало з кожним днем.

Якось графиня прийшла з чоловіком навідати свого пестунчика. Ксавер саме пив чудову джерельну воду, бактеріологічний аналіз якої показував нуль процентів шкідливих бактерій, зате хімічний аналіз виявляв певну кількість корисних для здоров’я мінеральних солей (таких необхідних для свиней).

Граф за звичкою опустив термометр у воду й не повірив своїм очам! Температура води замість приписаних 8° за Цельсієм була лише 7,5°. Графиня зблідла. Невже цей нікчема прикажчик не міряв температуру?

Об’єднаними зусиллями вони відтягли Ксавера від води, пояснюючи йому, що він може застудитися. Потім закрили посудину кришкою і, не тямлячи себе, побігли до прикажчика.

— Ти зміряв температуру води для Ксавера, нікчемо? — накинувся граф на Мартіна.

Мартін показав на ліжко біля вікна:

— Ваша милість, синок у мене тяжко захворів, у нього гарячка, і я напуваю його.

— Пхи! Я питаю тебе: чи змірював ти температуру води для Ксавера?

— Забув, ваша милість, хлопець тяжко хворий, я даю йому пити, голова в мене йде обертом!

— Так оце так, — закричав несамовито граф, — ти виконуєш свої обов’язки?! Більш я не хазяїн тобі, мерзотнику! Ти робиш, що тобі заманеться. Негайно збери свої манатки. Я тебе звільняю. До вечора щоб і духу твого тут не було, інакше-бо накажу викинути тебе разом із хлопчиськом.

— Який негідник, — підтримала графиня.

А до вечора прикажчик Мартін заколов Ксавера. Викликаний ветеринар зміг лише констатувати смерть. Графиня мало не збожеволіла від горя й лежала непритомна. Прикажчика зв’язали жандарми, а його хворого сина викинули з садиби.

В газетах з’явилося повідомлення:

Три місяці пробув Мартін у попередньому ув’язненні. Тут він виявляв упертість і не ходив до костьолу. Під час слідства виявилися різні плями його біографії. П’ятнадцять років тому його було ув’язнено на чотирнадцять днів за порушення закону, що забороняв вуличні збіговиська. Негідник не хотів іти геть навіть тоді, коли йому наказав сам пристав. То вже був зародок його поганого норову. Потім він відсидів три дні за вигук: «Гей, ви, чубаті!» Це новий доказ його запеклої мстивої вдачі.

Обвинувач використав усі ці подробиці та гріхи обвинувачуваного. Коротко вказавши на його злочинні нахили в минулому, він виявив цілковиту впевненість у тому, що якби обвинувачуваному потрапив під гарячу руку замість Ксавера граф, то він би й графа заколов, як ту свиню.

Нелегко було оборонцеві. Минулого не приховаєш, а хвора дитина — це вже занадто сентиментальна й притягнута за волосся обставина, щоб вона могла пом’якшити справу.

Боляче було дивитися на бідну графиню, що була присутня тут як свідок і проливала гіркі сльози, поглядаючи на оксамитову стрічку, що лежала на столі перед головою суду.

— Впізнаю, — відповіла вона на запитання голови. — Так, я впізнаю: вона належала моєму дорогому Ксаверу, кості якого поховано під клумбою лілей у саду замку.

Обвинувачуваний не каявся, визнав себе винним і був засуджений на шість місяців ув’язнення із суворою ізоляцією за навмисне знищення чужої власності. Але це ще не все. Щоб восторжествувала справедливість, у нього за цей час помер син: Божі жорна мелють помалу, але впевнено.

А порося Ксавер мирно спочиває під клумбою білих лілей, серед яких стоїть пам’ятник з написом: «Тут спочиває наш Ксавер, заколений убивцею Мартіном, засудженим на шість місяців суворого одиночного ув’язнення. Похований 8 квітня 1907 року у віці півтора року. Хай буде тобі земля пухом».

Граф Рамм замовив собі зі стрічки небіжчика Ксавера краватку й надіває її у день роковин загибелі благородного поросяти.

ГОСПОДАРСЬКІ РЕФОРМИ БАРОНА КЛАЙНГАМПЛА

Барон Клайнгампл був дуже вченою людиною, і коли він успадкував від своєї тітки замок у Битовхові, то дні і ночі обмірковував, як удосконалити свій новий маєток.

Передусім він вирішив, що старі дуби-велетні, які росли в парку перед замком, затуляють краєвид, і тому покликав управителя свого нового маєтку й наказав йому пересадити їх кудись в інше місце.

Управитель маєтку цілий тиждень ходив наче у воду опущений і, згадуючи про наказ барона, почувався дуже погано. Як саме барон уявляє собі пересаджування таких дерев?

Управитель пішов на прийом до барона й знайшов його в бібліотеці, заглибленого в читання якоїсь фахової книги. Коли управитель після тривалого вступу пояснив барону, що столітні дуби не пересаджують і що він не уявляє, як це можна зробити, барон усміхнувся й наказав управителеві подати йому з шафи товсту зелену книгу.

— Це книга про садівництво, мій любий, — сказав ласкаво барон, — розгорніть її на тій сторінці, де закладка, і ви побачите, як все це просто; там є й малюнок. Бачите, як гарно це змальовано? Читайте!

Управитель прочитав: