Ідилія в пеклі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Міністр юстиції був у захваті:

— Ну, тепер він піймався на гачок! — вигукнув він. — Чи не найтяжча образа його світлості — твердити, що князь ушановує довір’ям зрадників і змовників?

І того ж дня пана медичного радника кинули у в’язницю саме до тієї камери, де сидів берлінський професор.

Певна річ, що ці два арешти викликали сенсацію в місті. Рада міністрів розгорнула шалену діяльність. Вона звернулася телеграфом до різних медичних авторитетів, які могли дати потрібні їй висновки. Але вчені читали в газетах про події в Оксенгаузенському князівстві й вважали ці запрошення пасткою, за допомогою якої рада міністрів хотіла заманити нових людей, щоб арештувати їх під приводом образи його світлості.

Рада міністрів була у відчаї, а князь що далі, то більше дурів. Минув тиждень, його світлість взагалі вже не можна було випускати з вузького кола людей, бо кожний зрозумів би, що сталося з князем. Через два тижні знову зібралася рада міністрів, щоб обговорити становище. Міністр закордонних справ повідомив про безуспішні переговори з іноземними медичними світилами й дійшов висновку, що таким чином справу не влаштуєш.

Прем’єр-міністр після тривалого роздуму промовив:

— А чи треба взагалі щось влаштовувати?

— Як це так?

— Що наш славетний князь став недоумкуватим, це факт. Це триває вже певний час, але в нашому князівстві все йде своїм ладом. Різниця лише в тому, що його світлість не займається державними справами. Та чи треба йому ними займатися?

Більше світил не запрошували. Його світлість залишився князем Оксенгаузенським.

ФІНАНСОВА КРИЗА

Кур’єр банкірської контори «Прохазка і спілка», старий Шіма, вперше за п’ятнадцять років набрався відваги й постукав у двері кабінету фінансиста Прохазки, щоб попросити в нього підвищення платні з Нового року на двадцять крон.

І ось Шіма сидить перед паном Прохазкою, бо той, вислухавши його прохання, кивнув йому, щоб сів, а пан директор ходить по кабінету, розводить руками й говорить:

— Я міг би зразу вигнати вас із вашою безсоромною вимогою, та оскільки в мене якраз є півгодини вільного часу, я хочу поговорити з вами по-дружньому. Ви бажаєте, щоб я вам збільшив місячну платню на двадцять крон, що виходить двісті сорок крон на рік. І цього ви від мене вимагаєте в такий час, коли над грошовим ринком підноситься дамоклів меч — здорожчання грошей? Ви знаєте, що акції Альпіне-Монтан упали з семисот сімдесяти двох крон до семисот п’ятдесяти дев’яти й шістдесяти гелерів, що з дев’ятисот сорока крон акції Фрідріхівських заводів упали до дев’ятисот тридцяти восьми? І курс «Збройовки» теж падає, любий мій пане Шімо. З семисот двадцяти вже впав до семисот шістнадцяти й сорока гелерів. Це таки справді страхіття, а ви хочете двадцяти крон надбавки!

Ламаючи руки, він почав вигукувати:

— Ринок банківських цінностей хитається! Найголовніші папери, акції Австрійського кредитного банку, останнім часом похитнулися, зниження загалом становить п’ять крон на шістсот шістдесят чотири й дев’яносто гелерів, а ви хочете двадцять крон надбавки. На ринку транспортних акцій ідуть лиш мізерні, нікчемні операції, акції державних залізниць упали на цілих дванадцять крон. Угорський уряд не зміг добитися від Франції позики в сто мільйонів крон, а ви жадаєте від мене двадцяти крон надбавки.

Німеччина збирається продавати металургійні заводи, вже говорять про те, що продаватимуться державні маєтки в Австрії, а ви приходите до мене й кажете ніби самозрозумілу річ: «Пане директоре, я вірно прослужив п’ятнадцять років і наважусь попросити, з огляду на грошову кризу, загальне подорожчання, десятеро дітей, діряві чоботи, хвороби, двадцяти крон надбавки щомісяця». Сердего, ви маєте рацію, грошова криза тяжка. Акції Південної залізниці впали на п’ять крон кожна, а я їх маю… Але навіщо я вам це казатиму! Знайте, що навіть акції Буштеградської залізниці не мають нині добрих балансових перспектив, і курс серії А Буштеградської залізниці впав з двох тисяч п’ятисот п’ятнадцяти до двох тисяч чотирьохсот двадцяти шести, а серії Б — з тисячі чотирьох до дев’ятисот сімдесяти шести. Та ви з глузду з’їхали зі своєю вимогою підвищити вам платню! Це ж божевілля! Ось підіть хоча б на празьку біржу. На ринку стільки паперів, такий попит, але що з того! Всі акції катастрофічно хитаються. Хоч би одні які стояли твердо! Акції кредитного банку — я їх недавно приторгував за сімсот шістдесят — упали до семисот п’ятдесяти крон і сімдесяти п’яти гелерів. Що ви на це скажете, старий? Іще хочете надбавки? Ще наполягатимете на своєму бажанні, коли годі й думати, щоб швейцарський уряд позичив у нас два мільйони, потрібні йому для обігу? Так, старий! Щомісячні повідомлення про обіг валюти вкрай несприятливі, цьогорічний баланс буде такий, що хоч на стіну дерися. Румунія, Туреччина, Болгарія, Греція не можуть узяти в позику щербатого мідяка, а ви хочете, щоб я вам підвищив платню!

Іспанія й Португалія, Італія не можуть ніде розмістити позику. Банкірська фірма «Брати Франсе» в Ліоні зазнала збитків на сто п’ятдесят мільйонів франків через марокканську війну, а ви спокійнісінько приходите й починаєте: «Пане директоре, будьте ласкаві, підвищіть мені платню на двадцять крон». Та ви знаєте, що вже балакають про об’єднання росицьких вугільних шахт із заводами Фрідріха, і знаєте, що купівля коксу з родовища «Марія-Анна» призведе до зниження річного обігу на двадцять тисяч крон? Ніякі спекуляції не вдаються. Ось купіть-но акції Подольського цементного заводу, то побачите, як ви запишаєтесь, але підіть-но з ними на біржу! Крутите головою? Не підете? Ще хоч акції Колінського заводу штучних добрив стоять твердо, за них ви мусите платити аж триста сімдесят дев’ять крон, хоча я їх купив за триста вісімдесят дві, отже, втратив три крони на акції. Повірте, я на вас дивитись не можу. Сидите як пень. Чорти б вас забрали разом з акціями цукроварень. Бо я вам кажу, що і в них почався спад, і за них вам, хоч розірвіться, більше як двісті шістдесят одну п’ятдесят ніхто не дасть. Мені їх ніхто навіть пропонувати не наважиться, так само як і акції заводу доктора Кольбена, це я знаю напевне. Я б такого втришия вигнав! А ви знаєте, що Вінеберзьке цегельно-будівельне товариство на грані банкрутства, а люблянські облігації впали? Ви знаєте, що американський мільярдер Браун застрелився? Знаєте, що відібрали собі життя Мюллер, Скалат, Ковнер, Гюбнер, що повісились фінансисти Кеш, Кіне, Мен, Бюльшар, знаєте, що стрибнули в річки, канали й моря фінансисти Карельт, Моррісон і Комо, а також банкір Гамерлес із компаньйоном? Ви знаєте, що кругом банкрутство на банкрутстві, що вугільні шахти на Алясці горять і що там стрибнув у шахту американський вугільний король? Знаєте, що поклади сірки на Уралі завалив землетрус, знаєте, що ольденбурзькі п’ятдесятидоларові облігації впали на п’ятдесят процентів, що Зальцбурзьке залізнично-трамвайне товариство збанкрутувало? Напевне, ви ще цього не знаєте, а то б не просили в мене двадцяти крон надбавки на місяць…

Фінансист Прохазка труснув Шіму, що сидів нерухомо, і старий звалився зі стільця додолу. Руки в нього вже були холодні, як лід.

У нього серце розірвалось від такої фінансової драми.

ЮВІЛЕЙ СЛУЖНИЦІ ГАННИ

Голова Товариства сприяння домашнім служницям, радниця пані Краусова, готувалася до завтрашнього виступу з вітальною промовою.

Бачите, секретарка товариства радниця Тіхова має служницю Ганну, яка п’ятдесят років працює на родину й вигляділа за цей час два покоління Тіхових. Завтра вона відзначатиме п’ятдесятирічний ювілей вірної, бездоганної служби. Їй сімдесят п’ять, вона завжди була стримана й зроду нічим потай не поживилася.

Завтра в товаристві Ганна отримає золотий хрестик, десять золотих крон, чашку шоколаду та два тістечка. Та це не все. Ганна вислухає ще привітання пані Краусової, а від господині дістане в подарунок молитовник.

Якби ж хоч промова була готова. Тож пані Краусова має напружувати собі мозок задля якоїсь там служниці. Купу паперу вже списала, а нічого не виходить.

На хвилину замислившись, пані Краусова пройшлася по кімнаті. Про що вона має говорити? Що тепер служниці організовуються, домагаються вільних вечорів і вихідних днів? Нині через них із глузду з’їдеш. Раніше кожній можна було дати ляпаса й поставити на своє місце, а тепер вони за це поскаржаться на вас у суд.

Пані радниця сіла за письмовий стіл і потерла лоб каблучкою від мігрені.

«А яка в неї служниця? Ця нікчема має милого, що постачає їй книжки. Жахливо, вона хоче стати освіченою!» — Пані радниці стало так прикро, що вона знову потерла лоб каблучкою від мігрені.