Ідилія в пеклі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Під словом «крім», — відповів другий розважливо, — я розумію, що ви, сер, осел.

— Всипте йому! — порадив хтось із глядачів. — Застреліть його!

Добродій у сірому циліндрі поставив свій циліндр на землю і почав засукувати рукави.

— Ви за це відповісте, сер! — крикнув він.

— Ану, підійдіть! — мовив другий. — Повторюю ще раз: ви — осел!

— Гаразд! — вигукнув перший. — За це я виб’ю вам зуби!..

— Спробуйте!

— Що ж, і спробую! — погрозливо відповів перший і так сильно вдарив добродія в м’якому капелюсі в щелепу, що той упав на землю.

Зчинилася метушня. Всі накинулись на заводіяку, щоб як слід покарати його… Та в цей час потерпілий підвівся став перед супротивником, якого присутні вже збиралися лінчувати, і зовсім спокійно сказав:

— Леді й джентльмени, подивіться на мої зуби: ні один із них не зламався. — І він показав присутнім на свою щелепу, в якій виблискували чудові білі зуби.

— Джентльмени, подивіться і запам’ятайте! Мої зуби штучні. Фірма «Мартене і К°» виробляє надзвичайно міцні штучні зуби — вони найкраще замінюють справжні!

Потім перший добродій узяв другого під руку, і вони обидва прокричали:

— Рекомендуємо вам штучні зуби фірми «Мартене і К°»!

Після цього, закуривши сигари, спокійно вони собі пішли.

До цього дня обидва службовці фірми «Мартене і К°» були добрими приятелями. Але після сцени, яку вони розіграли на вулиці, між ними виникло непорозуміння з приводу грошей.

— Вільяме, — сказав добродій у м’якому капелюсі, коли вони після тієї сцени йшли до ресторану повечеряти, — ось твої три долари.

— Мені належить ще два, Джоне, — зауважив Вільям. — Адже пани «Мартене і К°» платять нам по п’ять доларів на день.

— Правильно, — відповів Джон. — Але з учорашнього дня ти мені винен два долари.

— Я нічого не розумію, — сказав Вільям.

— Вільяме, — занепокоївся Джон, — хіба ти не пам’ятаєш, що позичив їх учора в мене перед тим, як упився?

— Я не впивався, — захищався Вільям. — Це ти був п’яний.

— Гаразд, — відказав Джон. — Ти був тверезий і не позичав цих двох доларів, ти просто взяв їх у мене.

— Але ж я взяв тільки свої, Джоне, тому, що позавчора ти витяг у мене з кишені мундштук для сигарет, який коштує два долари.

— Містере Вільяме, ви брехун!

— Містере Джоне, ви злодій!

— П’янюга!

— Чорномазий!

У залі ресторану пролунав своєрідний звук, походження якого пояснювали слова містера Вільяма:

— Містере Джоне, за цей ляпас ми ще розрахуємось!

І службовці фірми «Мартене і К°» розійшлись розлючені…