— А ось ви, нівроку вам, величенький, — усміхнулися маленька господиня. — Проте Едмунд вищий за вас. І ширший у плечах.
Вони пройшли через просторий передпокій і побачили її красеня чоловіка, що читав, сидячи у великому кріслі-гойдалці. Поруч стояло друге, маленьке дитячо ротангове кріселко, пофарбоване на червоне.
На колінах у господаря, головою до каміна, де жевріла колода, простяглася величезна періста кішка. Господар, а за ним і кішка, обернули голови до гостей. Саксон знову відчула ту особливу приємну доброту, що випромінювало його обличчя, очі й руки, на які вона мимохіть знову подивилася. І вона знову була вражена, які вони гарні. Це були руки самої любові. Ці руки належали людині зовсім не знайомої їй породи. Жоден з веселого кармельського гурту не скидався на нього. То були все митці. А це був учений-філософ. Замість юнацьких пристрастей і шаленого бунтарства прийшла шляхетна мудрість. Через ці добрі руки пройшло стільки гіркоти, — а втримали вони лише радощі життя. Щиро люблячи своїх «кармелітів», Сексон аж здригнулася, коли подумала, на що переведуться деякі з них, доживши до такого похилого віку, як цей господар, — а надто театральний критик та Залізний Чоловік.
— Ось тобі ці любі діти, Едмунде, — промовила місіс Гейл. — Знаєш, вони хочуть купити мадронове ранчо. Вони три роки шукали його… Я тільки забула їм сказати, що ми шукали аж десять років наш «Затишний Притулок». Розкажи їм усе про те ранчо. Містер Нейсміт, мабуть, ще не передумав його продавати.
Біллі й Сексон посідали на прості масивні стільці, а місіс Гейл підсунула своє маленьке кріселко до великого Едмундового крісла, і її тендітна ручка довірливо поклалася в руку чоловікові. Сексон пильно слухала, а погляд її снував тим часом по стінах поважної кімнати, обставленої книжковими полицями. Вона починала розуміти, як сама будівля з дерева й каменю може передавати дух людини, що спланувала її і побудувала. Ці добрі руки створили все навколо, навіть меблі — думала вона, перебігаючи очима від бюрка до стільця, від письмового столу до пюпітра коло ліжка в сусідній кімнаті, де стояла лампа під зеленим абажуром і лежали акуратні стоси журналів та книжок.
— Щодо ранчо «Мадрон», то справа досить проста, — сказав господар. — Нейсміт його напевне продасть. У кожному разі, він виявляє таке бажання п’ять останніх років — відколи став учасником підприємства з експлуатації мінеральних вод, трохи нижче в цій-таки долині. Щастя, що ранчо його власність, бо решта землі навколо належить французові, одному з найперших переселенців. Той нізащо не продасть і однієї стопи землі. Він селянин і по-селянському любить землю. Але ця любов перейшла в нього у хворобу, в манію. Над кожним клаптем він тремтить, хоч ділової жилки не має. Він старий і впертий, земля в нього бідна, і невідомо, що спіткає його спершу — смерть чи банкрутство.
А щодо ранчо «Мадрон», то належить воно Нейсмітові, і ціна його п’ятдесят доларів за акр. Тобто за все гуртом тисячу доларів, бо землі там двадцять акрів. Для старосвітського фермера воно не варте цих грошей. Але з ділового погляду якраз навпаки: незабаром ширший світ пронюхав про цю долину, а кращих місць для дач годі й уявити. А щодо краси місцевості й клімату, то ферма варта в тисячу разів більшого. Нейсміт, безперечно, погодиться продати землю на виплат. Найкраще для них було б заорендувати ферму на два роки з правом майбутньої купівлі і з відрахуванням орендної платні від продажної вартості садиби. Нейсміт був уже склав раз таку угоду з одним швейцарцем, котрий сплачував йому щомісяця по десять доларів. Але в того померла дружина, і він виїхав звідси.
Розповідаючи, Едмунд скоро відчув, що Біллі чимсь незадоволений, проте чим саме, він зрозумів лише після кількох запитань: це все були давні піонерські мрії про несходимі простори, про табуни та череди на сотнях пагорбів, про ділянку щонайменше в сто шістдесят акрів.
— Але ж вам не треба стільки землі, мій хлопче, — лагідно зауважив Едмунд. — Я бачу, що ви розумієтесь на інтенсивному господарюванні. А чи спадало вам коли на думку інтенсивне конярство?
Біллі аж рота розкрив, вражений цією нечуваною ідеєю. Він розкинув розумом, але ніяк не міг добачити подібності між цими галузями господарства. В очах його промайнув сумнів.
— Я щось не зовсім добираю… — озвався він.
Старий лагідно всміхнувся.
— Ось дивіться. По-перше, навіть ці двадцять акрів усі вам не потрібні — хіба що око милувати. Під лугом п’ять акрів. З них двох акрів вам вистачить, щоб розвести город і прожити з продажу городини. Власне кажучи, працюючи з дружиною від рання до самого смерку, ви по зможете як слід обробити навіть і цих двох акрів. Залишається ще три акри. Води з джерел вам для них етапе вдосталь. Не вдовольняйтесь одним урожаєм на рік, як решта тутешніх старосвітських фермерів. Над цими трьома акрами працюйте так само інтенсивно, як і над городом: засівайте їх кормовими травами, зрошуйте, угноюй те, дотримуйтеся сівозміни. І тоді ці три акри промір чують стільки ж коней, скільки й величезне, але незасіяне й недоглянене пасовище. Поміркуйте над цим Я дам вам відповідних книжок. Я не знаю, які врожаї принесе вам земля, і не знаю, скільки з’їдає кінь — то вже ваш клопіт. Але я вам ось що скажу: якщо ви візьмете наймита, щоб допомагав вашій дружині на городі, а самі поратиметеся тільки на лузі, то тих трьох акрів вистачить цілком прохарчувати всіх коней, яких ви попервах матимете. А вже згодом прийде час прикупити ще землі, ще коней, і ви почнете багатіти — якщо в цьому ви бачите своє щастя.
Біллі зрозумів і у захваті скрикнув:
— Та з вас неабиякий фермер!
Едмунд усміхнено глянув на свою дружину.
— Що ти на це скажеш, Анет?
Її блакитні очі зблиснули.
— Та він, мої любі, зроду-віку не господарював, він тільки знає, як усе це треба робити, — Вона показала рукою на заставлені книжками стіни. — Він вивчає всяке добро. Він вивчає всі ті добрі речі, що їх створили у світі добрі люди. Найбільше він кохається в книжках та теслярстві.
— А Дулсі?.. — лагідно заперечив Едмунд.
— Так, він любить ще й Дулсі, — засміялася Анет. — Дулсі — це наша корова. Джек Гастінгс ніяк не може вирішити, хто кого більше любить: Едмунд Дулсі чи Дулсі Едмунда. Коли він виїздить до Сан-Франциско, Дулсі впадає в тугу. Едмунд так само тужить і спішить вернутись. О, через Дулсі я пережила стільки мук від ревнощів! Але треба визнати, що ніхто так не розуміє Дулсі, як він.
— Це єдина практична річ у господарстві, яку я знаю з власного досвіду, — підтвердив Едмунд. — Щодо джерсейських корів я фахівець. Можете завжди питати у мене поради.
Він підвівся і підійшов до полички з книжками; тепер вони побачили його прегарну постать на ввесь зріст. З книжкою в руці він зупинився, щоб відповісти на запитання Сексон. Ні, москітів тут немає, хоч, правда, одного літа, коли південний вітер віяв десять днів підряд — нечувана в цих краях річ! — сюди занесло трохи москітів з бухти Сан-Пабло. Що ж до туманів, то саме завдяки їм долина й родюча. Але тут, під заслоною гори Сономи, тумани не нависають низько. Насуваються вони за сорок миль з океану, гора затримує їх, і тумани підіймаються вище в повітря. До того ж «Затишний Притулок» і ранчо «Мадрон» лежать, на щастя, у вузькій теплішій смузі, тож навіть морозними зимовими світанками температура тут завжди на кілька градусів вища, ніж деінде в долині. Власне, мороз у них трапляється лише вряди-годи, інакше не могли б тут зростати деякі сорти помаранчів і цитрин.
Едмунд усе читав різні заголовки й навідкладав уже цілу паку книжок. Він розгорнув верхню з них «Три акри й свобода» Болтона Гола і прочитав їм про одного старосвітського фермера, що проходив за рік шістсот п’ятдесят миль, обробляючи своїх двадцять акрів, і збирав урожай у три тисячі бушелів поганенької картоплі; а тоді про іншого, «новочасного» фермера, що обробляв тільки п’ять акрів, проходив за рік тільки двісті миль і вирощував ті самі три тисячі бушелів, але ранньої добірної картоплі, яку продавав багато дорожче, ніж перший.
Сексон брала в Едмунда книжки і, передаючи їх Біллі, читала назви. Тут були «Каліфорнійська садовина» Віксона, його ж таки «Каліфорнійська городина», «Угноєння» Брукса, «Домашня птиця» Вотсона, «Зрошення та дренаж» Кінга, «Поля, фабрики й майстерні» Кропоткіна та «Фермерський бюлетень», ч. 22, темою якого була годівля худоби.
— Коли вам треба буде ще якихось книжок, ласкаво прошу до мене, — сказав Едмунд. — У мене сотні книжок про сільське господарство, всі агрономічні бюлетені… І коли матимете вільну хвилинку, обов’язково прийдіть познайомитися з Дулсі, — гукнув він їм навздогін.
Розділ XIX
Приїхавши з каталогами, насінням та сільськогосподарськими книжками, місіс Мортімер застала Сексон за читанням книжок, позичених в Едмунда. Сексон показала їй садибу, і місіс Мортімер прийшла в захват від усього побаченого, так само як і від умов оренди, що передбачали право орендарів у майбутньому придбати ферму у свою власність.
— Ну, а тепер — що робити, — промовила вона нарешті. — Сідайте ви обоє і поміркуємо. Це військова нарада, і ніхто у світі, крім мене, не скаже вам, що треба зараз робити. Воно й не диво. Якщо вже я реорганізувала велику міську книгозбірню і склала до неї каталог, то хіба я не знайду, що порадити молодому подружжю? Отже, з чого нам почати?
Вона на хвильку замислилась.