Острів Дума: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

РИЙ ГЛИБШЕ — настановляв Камен, і саме капітальними літерами. Я мав підозру, що, поїхавши зараз звідси, я натомість все вб’ю. Я зможу повернутися на острів Дума.., але це не гарантувало, що я поверну собі цей драйв. Прогулянки, картини. Одне живилося іншим. Я не розумів як саме, але не відчував і потреби зрозуміти.

Та була ще Ілса: «Скажи так. Заради мене». Вона знала, що я так і зроблю, і не тому, що була моєю улюбленицею (думаю, Лін про це також знала), а тому, що завжди задовольнялася найменшим і так рідко про щось просила. І тому що, слухаючи запис її голосу на автовідповідачі, я згадав, як вона почала плакати в той день, коли вони з Меліндою приїхали на озеро Фален, як тулилася до мене й питалася, чому в нас не може знову стати все, як було. «Тому що так не буває», — здається, відповів я, хоча, можливо, за пару днів щось вирішиться... чи щось доволі схоже на це. Дев’ятнадцятирічній Ілсі либонь вже запізно було святкувати останнє дитяче Різдво, але вона заслуговувала на ще один вечір у колі родини, в якій виросла. Те саме стосується й Лін. Вона значно краще пристосована до життя, але ось знову летить додому з Франції, і це для мене таки щось означає.

Добре. Я поїду, буду лагідним, не забути лиш прихопити Ребу, на випадок, якщо мене спіткає напад люті. Напади полагіднішали, але, звичайно ж, на острові мало що могло мене розлютити, хіба що моя періодична забудькуватість та неслухняна нога. Я зателефонував до чартерної служби, послугами якої користався вже п’ятнадцять років, і замовив місце у «Лірджеті» з Сарасоти до міжнародного аеропорту Міннеаполіс — Сент-Пол, відліт о дев’ятій ранку двадцять четвертого грудня. Я зателефонував Джеку і той сказав, що радо відвезе мене до терміналу Dolphin Aviation[70], а двадцять восьмого знову забере звідти. Відтак, уже коли я поскладав усі свої іграшки, зателефонувала Пам і повідомила, що все скасовується.

— 6 —

Батько Пам був морським піхотинцем на пенсії. В останній рік двадцятого століття він зі своєю дружиною переїхав до Палм Дезерту[71] у Каліфорнії, осівши в одному з тих містечок, де живе одна символічна афро-американська пара і чотири таких же єврейських. Дітям та вегетаріанцям туди заборонено. Мешканці мусять голосувати за республіканців і тримати маленьких собачок у поцяцькованих стразами нашийниках, з глупуватими очима й кличками, що закінчуються на і. Таффі — те що треба, Кассі — ще краще, а щось на кшталт Ріфіфі — вже кінчене лайно. В батька Пам діагностували рак прямої кишки. Мене це не здивувало. Зберіть в одну купу білих придурків, і побачите, що трапиться.

Я не сказав цього моїй дружині, котра спочатку трималася, а потім вибухнула слізьми.

— Йому призначили хіміотерапію, але мама каже, що там певне вже почалися метас... месас... о, як воно, те гадське слово, я стаю вже схожою на тебе! — А потім, не перестаючи рюмсати, але присоромившись: — Вибач, Едді, це так жахливо.

— Та аж ніяк, — сказав я. — Зовсім це не жахливо. А слово — метастази.

— Так. Дякую. До того ж сьогодні ввечері його прооперують, вирізатимуть ту пухлину. — Вона знову почала плакати. — Я не можу повірити, що таке трапилося з моїм татом.

— Заспокойся, — сказав я. — Медицина зараз творить чудеса. Я сам є першосортним прикладом.

Чи то вона не вважала мене чудом, чи не хотіла про це балакати.

— Отже, Різдво в нас скасовується.

— Як жаль. — А якщо по правді, то я зрадів. Зрадів, як той чорт.

— Завтра я лечу до Палм Дезерту. Ілса приїздить у п’ятницю, Мелінда двадцятого. Гадаю... оскільки ви з татом ніколи до пуття не спілкувалися віч-на-віч...

Оскільки в нас одного разу мало не дійшло до кулаків, коли мій тесть назвав демократів «коммікратами», це прозвучало доволі м’яко. Я відповів:

— Якщо ти думаєш, що я не хочу зустрічати Різдво з тобою і дівчатками у Палм Дезерті, ти маєш рацію. Ти зможеш там допомогти фінансово, і, я сподіваюся, твої батьки зрозуміють, що я також до цього долучився...

— Я не вважаю, що зараз на часі підпрягати до нашої дискусії твою чекову книжку!

І лють до мене повернулася просто враз. Мов чортик вистрибнув з вонючої коробки. Я мало не сказав їй — та виїби сама себе, ти, чорнорота курва. Але промовчав. Почасти тому, що в мене вийшло би або чорножопа куртка, або човнорила курка. Чомусь я був у цьому впевнений.

Принаймні справу було закрито.

— Едді? — промовила вона агресивно, готова зчепитися зі мною, якщо я дам привід.

— Я нікуди не підпрягаю мою чекову книжку, — сказав я, уважно добираючи кожне слово. Промовлено всі слова було правильно. Мені полегшало. — Просто я хотів сказати, що моя присутність біля ліжка твого батька аж ніяк не прискорить його одужання.

Хвиля злості — справжня лють — ледь не вихлюпнулася словами про те, що біля свого ліжка я його також не бачив. І знову мені вдалося стриматися, хоча цього разу я аж упрів.

— Добре. Прийнято, — вона помовчала. — А що ти сам робитимеш на Різдво, Едді?

«Малюватиму захід сонця, — подумав я. — Можливо, врешті намалюю його гарно».

— Гадаю, якщо буду гарно поводитися, то отримаю запрошення і відсвяткую з Джеком Канторі і його родиною, — відповів я, не вірячи сам собі. — Джек — це юнак, котрий працює тут на мене.

— Тобі, чути, покращало. Ти став сильнішим. Пам’ять тебе так само зраджує?

— Та я не знаю. Не пам’ятаю, — відповів я.

— Звучить забавно.

— Сміх — найкращі ліки. Я прочитав це в «Рідерз Дайджесті»[72].

— Як твоя рука? Фантомні відчуття так само трапляються?

[70] Заснована у 1969 р. у Сарасоті авіакомпанія, що базується в місцевому аеропорті.

[71] Palm Desert (у назві закладена гра слів «Пальмова пустеля» або «Пальмова нагорода») — колишнє ранчо, перетворене на високотехнологічне рекреаційне містечко, де постійно живуть близько 1500 заможних пенсіонерів; взимку туди заїжджаються чимало багачів з північних штатів, свій дім там має зокрема Біл Гейтс.

[72] Reader’s Digest («Читацький огляд») — заснований у Нью-Йорку у 1922 р. щомісячний журнал для сімейного читання, сьогоднішній тираж у США понад 10 млн екземплярів; виходить також в інших країнах.