Філіпс навмисне дозволив собі поспати довше. Цим жестом він демонстрував цілковиту зневагу до всього свого попереднього життя. Він з насолодою простягнувся в теплому ліжкові. Подумав був навіть знову заснути, та вирішив, що краще постояти разом з Деніс під душем.
У ванній він виявив, що вона вже майже скінчила митися і не має настрою жартувати. Ввійшовши в душову кабінку, він переступив їй дорогу, та Деніс нетерпляче нагадала, що о 8.00 вона вже мусить займатися рентгенограмами.
– Чому б нам натомість не зайнятися любов’ю, – замуркотів Мартін. – Щоб виправдати твоє спізнення, я дам тобі медичну довідку.
Деніс обкрутила йому голову мокрою мочалкою з махрової тканини і стала на мату. Витираючись, вона розмовляла з Мартіном, перекрикуючи шум води.
– Якщо скінчиш роботу не надто пізно, я приготую сьогодні обід.
– Я не приймаю ніяких хабарів! – прокричав Мартін. – Хочу почути, що скажуть у патології про зрізи мозку Маккарті, і спробую зробити кілька томограм черепа Крістін Ліндквіст. До того ж мені треба прогнати кілька старих плівок крізь комп’ютер. Сьогодні пріоритет віддається науці.
– Ти впертий! – сказала Деніс.
– Просто я – організована людина, – парирував Мартін.
– Коли ти хочеш, щоб я пішла до гінекології?
– Щонайшвидше.
– Гаразд. Завітаю до них завтра.
Коли Деніс сушила волосся феном, розмовляти стало неможливо. Філіпс вийшов з-під душу й поголився одним із її лез одноразового користування. Пересуваючись, вони мусили виконувати складні на в межах маленької ванної.
Схилившись до дзеркала, щоб накласти косметику, Деніс запитала:
– Що, по-твоєму, викликає зміну щільності тканин, зафіксовану на тих знімках?
– Чого не знаю, того не знаю, – відповів Філіпс, намагаючись приборкати своє густе світле волосся. – Якраз із цього приводу я попросив провести аналізи в патології.
Деніс відхилилася назад, щоб оцінити наслідки своїх зусиль.
– Здається, відповідь на це буде лише першим кроком, а не остаточним установленням зв’язку між патологією та якоюсь певною хворобою на кшталт розсіяного склерозу.
– Маєш рацію, – погодився Філіпс. – Думка про розсіяний склероз виникла із записів у історії хвороби. Це був удар навмання. Але сказати тобі щось? Щойно ти підсунула мені ще одну ідею!
Філіпс увійшов до старого будинку медичного факультету крізь тунель. Двері на вулицю давно не відмикалися. Піднімаючись сходами до вестибюля, він незвично сентиментально пригадав відтинок свого життя, коли майбутнє було одним суцільним сподіванням. Дійшовши до знайомих дверей з темного дерева в оточенні витертих червоних шкіряних панелей, він спинився. Табличку з вишукано виписаними літерами МЕДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ опоганила груба нашвидкуруч прибита поверх неї дошка. Нижче висів пришпилений кнопками шмат картону із написом: «Медичний факультет розташовано в корпусі Бургера».
За поважними старими дверима приміщення було в занепаді. Вестибюль обдерли, продавши дубову обшивку стін з аукціону. Кошти на модернізацію вичерпалися ще до того, як скінчилася ця руйнація.
Мартін пішов стежечкою, прокладеною серед уламків навкруг колишньої будки довідкового бюро, і рушив угору гвинтовими сходами. Озирнувшись, побачив у кінці коридора парадний вхід, забитий з боку вулиці. Крізь ручки дверей було пропущено ланцюг.
Метою Філіпса був амфітеатр Берроу. Дійшовши до нього, він побачив нову табличку із словами: ВІДДІЛ РОЗРОБКИ ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН. СЕКТОР ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ. Філіпс відчинив двері і, підійшовши до залізних труб, які правили за перила, поглянув униз на півкруглу аудиторію. Лави винесли. Складені тут і там на різних полицях лежали усілякі деталі. Внизу стояли дві великі машини, побудовані за зразком маленького процесора, який Майклз приніс Філіпсові до кабінету. За однією з них працював молодий чоловік у білому піджаку з короткими рукавами. В одній руці він тримав паяльник, у другій – дріт.
– Чим можу допомогти? – прокричав він.
– Я шукаю Вільяма Майклза! – заволав Філіпс.
– Він ще не приходив, – чоловік поклав інструмент і рушив до Філіпса. – Можете сказати мені, що йому передати.
– Просто скажіть містеру Майклзові, щоб зателефонував докторові Філіпсу.
– То ви доктор Філіпс? Радий познайомитися. Я Карл Рудман, один із аспірантів містера Майклза. – Рудман просунув руку між трубами перил. Філіпс стис її, розглядаючи згори устаткування, що вражало на вигляд.
– У вас там унизу ціла система, – ніколи раніше Мартін не. бував у комп’ютерній лабораторії і не уявляв, що вона така велика за площею. – Я дивно почуваюся в цьому приміщенні, – зізнався він. – Тут я вчився на медфакультеті і ще в шістдесят першому слухав у цьому амфітеатрі лекції з мікробіології.
– Ну, – промовив Рудман, – в кожному разі ми використовуємо його для доброї справи. Ми, напевно, не отримали б нічого, якби керівництво не витратило усі кошти, виділені на оновлення будинку, І це місце бездоганне для роботи над комп’ютерами, бо тут ніколи нікого не буває.
– А мікробіологічні лабораторії за амфітеатром, заціліли?