Brain: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Я рада, – відповіла Крістін, маючи на увазі скоріше те, що огляд закінчився.

Доктор Гарпер нашвидку вислухав їй серце та легені й сказав, що вона може одягатися. Його рухи були квапливі, і він очевидно був чимось стурбований. Вона одяглася якомога швидше, боячись, що лікар піде раніше, ніж вона встигне з ним поговорити, і вибігла з-за ширми, ще застібаючи ґудзики на блузці. З’явилася вона вчасно, бо доктор Гарпер саме закінчував робити запис у її історії хвороби.

– Докторе Гарпер, – почала Крістін, – я хотіла вас спитати, як не завагітніти…

– Що тебе цікавить?

– Хотіла б знати, яким методом краще скористатися…

Доктор Гарпер знизав плечима.

– Кожний має свої плюси й мінуси. Щодо тебе, то немає протипоказань проти жодного. Можеш застосувати будь-який. Сама визнач, який кращий. Порадься з місіс Блекмен.

Крістін кивнула. В неї ще були питання, але різкі манери доктора Гарпера збентежили її.

– Огляд, – вів далі Гарпер, кладучи ручку до кишені й підводячись, – пройшов нормально. Я виявив незначну ерозію шийки матки, що, можливо, пояснює невеликі виділення. Але не зважай на це. Покажешся знову за кілька місяців.

– Що таке «ерозія»? – спитала Крістін, не певна того, чи хоче почути відповідь.

– Це ділянка, позбавлена епітелію, – пояснив доктор Гарпер. – Ще є питання?

Він дав зрозуміти, що спішить завершити консультацію. Крістін завагалася.

– Ось так. Мене ждуть інші хворі, – на ходу кинув лікар. – Якщо тобі треба ще щось дізнатися про попередження вагітності – розпитай місіс Блекмен. Вона дає прекрасні поради. Так, ще – після огляду може бути невелика кровотеча. Хай це не хвилює. До зустрічі за кілька місяців. – Доктор Гарпер посміхнувся Крістін на прощання, поплескав її по маківці й вийшов.

За кілька секунд двері розчинилися й увійшла місіс Блекмен. Здавалося, її здивувало те, що Гарпер пішов.

– Огляд не затягнувся, – сказала місіс Блекмен, беручи історію хвороби. – Ходімо до лабораторії, там усе закінчимо й відпустимо вас.

Крістін рушила за місіс Блекмен до другого кабінету, де стояли два крісла й полиці з різним медичним приладдям, зокрема мікроскопом. На далекій стіні висіла шафка для інструментів зі скляними дверцятами. Вона була повна зловісних на вигляд пристроїв. Поруч висіла таблиця для визначення гостроти зору. Вона привернула увагу Крістін, бо на ній було зображено лише літеру «Е».

– Носите окуляри? – спитала місіс Блекмен.

– Ні, – відповіла Крістін.

– Добре, – проговорила місіс Блекмен. – Тепер лягайте, я візьму кров.

Крістін зробила, як їй наказали.

– Мені стає трохи млосно, коли беруть кров…

– Так часто буває, – заспокоїла місіс Блекмен, – тому я й попросила вас лягти.

Крістін відвела погляд, щоб не бачити голки. Місіс Блекмен працювала швидко. Потім вона виміряла тиск крові й полічила пульс. Тоді запнула темні штори на вікнах, щоб перевірити зір.

Крістін спробувала почати розмову про запобігання вагітності, але місіс Блекмен спершу проробила всі потрібні дослідження, а тоді порадила Крістін звернутися до Центру планування родини при університеті, додавши, що після проходження гінекологічного огляду в неї не буде ніяких труднощів. Що ж до ерозії, то місіс Блекмен намалювала на аркуші паперу просту схему, з якої все стало зрозуміло. Після цього вона занотувала телефон Крістін і сказала, що коли аналізи виявлять якесь відхилення від норми, її повідомлять.

З величезним полегшенням Крістін поспішила з лікарні. Нарешті все було позаду. Вона вирішила, що після всього можна й прогуляти пообідні лекції. Дійшовши до центральної частини гінекологічної клініки, вона відчула, що втратила орієнтацією і не пам’ятає, звідки прийшла вранці. Повернулася на каблучках, шукаючи очима табличку, яка б указувала напрям до ліфта, й побачила її на стіні найближчого коридора. Але коли слово спроектувалося на сітківку її ока, в мозку Крістін сталося щось дивне. Вона відчула щось незвичне плюс легке запаморочення. Далі відчула огидний запах. І хоча дівчина не могла б сказати, що він їй нагадує, сморід був на диво знайомий.

Подумавши, що це віщує їй недобре, дівчина, однак, спробувала не звертати уваги на свої відчуття й рушила далі людним коридором. Треба було вийти з будинку лікарні. Але запаморочення посилилося й коридор поплив перед очима. Крістін схопилася за одвірок, щоб не впасти, й заплющилася. Обертання припинилося. Спершу вона не наважувалася розплющити очі, боячись, що симптом з’явиться знову, і тому підіймала повіки дуже повільно. На щастя, запаморочення не поверталося, і за кілька секунд вона відпустила одвірок.

Але перш ніж Крістін зробила перший крок, її схопила чиясь рука. Від страху дівчина відсахнулася і відчула полегкість, коли побачила доктора Гарпера.

– Все гаразд? – спитав він.

– Почуваюся пречудово, – поквапливо відповіла Крістін, соромлячись розповісти про те, що щойно відчула.

– Певні?