Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— …з'ясували: іще два небіжчики за ним. З невпізнаних. Сам у зізнанні написав. І сповідатися встиг, попа в лікарню зажадав. С-скотина! У пеклі йому горіти, в пеклі! Хоч ти гопки перед попом скачи… Дванадцять жертв за чотири роки. Щораз інакше. Ось, коли брали його — вірші «живця» читати примушував. З «Отелло». Спасибі, до речі, за підказку. А з іншими…

Качка беззвучно жує губами, збираючись з думками.

— Підлітка з ліцею біля церкви убив. У Молодіжному парку. Там райвідділ за три кроки: не побоявся. Ні Бога, значить, ні нас. Вранці убитого знайшли. Батюшка на службу приїхав, а тут — труп. Сидить під кленом задушений. На голові — ковпак з аденофорами, в руці — брязкальце, а поряд чомусь три дворняги бродячих прив'язані. Виють…

— Мішель Гельдерод, «Ескоріал».

— Що?

Він навіть здригнувся від несподіванки. Мовчав, розумієш, Валерій-світ Якович, мовчав — і видав.

— Мішель Гельдерод, бельгійський драматург. П'єса «Ескоріал». Там король садить блазня на свій трон, примушує зізнаватися в коханні до покійної королеви, а потім наказує кату його задушити. І це все під церковні дзвони і завивання собак. Жаскувата сцена. Навіть в театрі. А в житті…

Мене пересмикнуло. Ледь пиво не розлив.

Ясно пригадалося: гастролі Ризького академічного, і Будрас, вже старий, хворий, в ролі короля-садиста, зірваним голосом шепоче в завмерлий зал: «Хіба святі таїнства призначені для блазнів? Підемо, виконаємо святий обов’язок!» В очах Будраса сльози, справжні, без дурнів, а за спиною його Людина-в-червоному навалилася на блазня Фоліаля і душить, душить, мовчки, беззвучно, байдуже…

— Справді, збігається! — у очах підполковника спалахнув вогник азарту. — А нумо, нумо, давайте: я вам розповідаю, а ви вгадуєте!

— Ну, знаєте! Я не енциклопедія. Мало що маніяку в довбешку трісне?..

— Але двічі вгадали?! «Отелло» і цей… «Ескоріал». Два з двох — чудовий результат, вам так не здається? Отже: убита молода жінка. Сексуального насильства не було. Скоморох ударив її по голові, оглушив, зв'язав і з каменем на шиї кинув у воду. Що робив раніше — невідомо. Ніяких незвичайних предметів на місці злочину не виявлено.

— А човна там не було?

— Човна?.. Ні. Він зіштовхнув жертву з берега, це точно.

Розводжу руками:

— Тоді не знаю. Був би човен — міг би припустити, що «Му-му». Або «Із-за острова на стрижень…».

«Му-му» Матвій Андрійович проковтнув. Запив пивом. А мені стало соромно: людина серйозно питає, а я зі своїми жартами… Та ще на таку тему. «Є речі настільки серйозні, що про них можна тільки жартувати». Станіслав Їжі Лец. Ось вона, моя гнила сутність інтелігента: до будь-якого випадку знайти відповідну цитату і сховатися за нею. Щось на кшталт «А відповідати хто буде?» — «Пушкін!»

— Гаразд, продовжимо. Сумніваюся, правда, що є така п'єса… Загалом, справа була в підвалі будинку, призначеного під знос. Скоморох прив'язав дві жертви до батареї поряд з газовим балоном, відкрив вентиль, кинув щось палаюче і пішов.

— Сигарету. Сигарету він кинув запалену.

— Ви упевнені? Чому?

— Тому що цю п'єсу я знаю. Вона в ТЮГу йшла. Олексій Дударев, «Поріг», з життя бомжів. Колишній афганець, що схибнувся після Кандагару, прив'язує двох «борців із гниллю» біля балона… Тільки у п'єсі вибуху встигли запобігти. А у виконанні Скомороха, наскільки я розумію, ні.

— На жаль, — похмуро киває старший слідчий. — Вам би, Валерію Яковичу, в «Що? Де? Коли?» грати… Виходить, він з жертвами спектаклі розігрував?

— Виходить, що так.

— Гаразд, давайте ще один випадок, «контрольний». Ось вам зовсім вже «екзотика». Трупи трьох молодих чоловіків було знайдено в покинутому приватному будинку. У лівій очній ямці кожного знаходилася стріла від спортивного лука, яка проникла в мозок, що і стало причиною смерті, — Матвій Андрійович, здавалося, дослівно цитував протокол огляду місця злочину. — Трупи були вкрито вовняним покривалом, частково розплетеним.

— Досить. Антоніо Буеро Вальєхо «Вона ткала свої мрії». Сцена повернення Одіссея на Ітаку й убивства женихів.

— Почекайте! Вальєхо — це художник! Або він…

— Художник — Борис Вальєхо. А п'єсу написав Антоніо Буеро Вальєхо.

— Ясно. Іншим разом не стану сперечатися з професіоналом, — несподівано усміхається Качка. — В цілому, можна вважати, картина ясна. Кожен злочин Скомороха — це… гм-м… інсценування п'єси, де у фіналі відбувається вбивство. Спасибі вам велике, Валерію Яковичу. Можу тільки ще раз повторити: шкода, що ми не познайомилися раніше. Це ж треба: маніяк-театрал! Примара в опері! Не дай Боже, повториться — неодмінно до вас звернуся. За консультаціями.

Так і не зрозумів, жартує він чи ні.

— Ось вам моя візитка, про всяк випадок. Щиро сподіваюся, що вона вам, у свою чергу, не знадобиться. Але якщо що, завжди радий.