Фортеця: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я став шукати воду, протічну, чисту, неглибоку. Можливо, через те, що були хотинські мочарі та каламутний Дністер, широкий, наче те море. А може, й тому, що тут можна було, ні про що не думаючи, спокійно дивитися у воду. Усе пливло кудись тихо, з дзюркотом, без поспіху, — все: і думка, і спогади, і життя.

Мені було добре, я був майже щасливий. Годинами я сидів, утупившись у блискучу воду, підставляв руку під м'які лагідні хвильки, які пестили мене, мов живі істоти. І це було все, чого я хотів, усе, чого прагнув.

Із того сну мене збудив Мула Ібрагім. Тінь його впала на мене, коли я, освітлений сонцем, сидів над струмком.

— Дивишся? — запитав він.

У голосі його звучало співчуття й стурбованість.

Я всміхнувся, але не відповів.

— Ти щодня тут?

— Щодня.

— І що робиш?

Я стенув плечима.

— Хіба тобі не обридло дивитися в воду?

Я глянув на нього здивовано: як це може обриднути!

— Доки отак сидітимеш?

— Бо що?

— З чого живеш?

Я знову стенув плечима. Я не знав, з чого живу, та хіба це так важливо?

— Збожеволієш сам.

— Не збожеволію.

— Настане зима, прийде хвороба, зігнуть роки. Що тоді?

— Не знаю.

— Ти сердитий на когось? Чи засмучений? Чи тобі докучають важкі сни?

— Не докучають мені важкі сни, я не сердитий ні на кого і не засмучений.

— Ти допоміг мені в скрутну хвилину. І я хочу допомогти тобі.

— Ти нічим мені не зобов'язаний.

— Я відкрив писарську контору. Працюватимеш у мене, скільки зможеш і скільки захочеш. Рука твоя, звичайно, огрубіла, але з часом пом'якшає.

— Нічим ти мені не зобов'язаний, Муло Ібрагіме. Коли я побачив човен, я схопився за нього мимоволі. Може, подумав, що так мені буде легше пливти.

— Я не борг повертаю. Мені потрібен помічник. Працюватимеш, і я тобі платитиму. Скільки зможу, по-чесному. Не розбагатієш. Люблю мати справу з тим, кого знаю.

— Звик я вже до цієї води і до тиші.

— Коли не працюватимеш чи коли буде небагато, роботи, будеш приходити сюди.

— Не знаю. Як хочеш.