Пісня життя (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А, дай нам Боже, вуйку!.. Що скажете?

Бойко показав білі, як ріпа, здорові зуби.

— Гі-гі!.. Та не знаю, ци то тутки, ци не тутки...

— Тутки, тутки.

— ... Бо то, чуєте, хтівім-си був трошка покурити, а той кондухтир кае: йдіть, кае, до іншої кляси, бо та, кае, для «нєпальонцих»... То не знаю, ци-м добре трафив?..

— В сам раз, в сам раз! Сідайте, будь ласка, осьде на лавочці і куріть на здоровля.

— Красно панови дзінькую...

Бойко обережно сів на краю лавки, встромив палку та клунок поміж коліна, з одної кишені добув люльку, з другої цибушок, а з-за пазухи платочок з махоркою. Паяц моргнув на своїх братчиків: вони, нібито отягаючись, поставали і обернулися до вікна. Сам послинив добре пальці і взявся за свої карти.

— Ану люди, хто грає, той щастя має! Американська трамбулянка для Гриця, Іванка. Ось так: раз і два! Лялечка виграє, а біла програє! За лялечку я плачу, за дві білі не трачу. За п’ять — десять, за десять — двацять, за доляр — два! Раз, і більше не мішаю. Ну, хто завважав?..

Паяц з-під лоба зиркнув на бойка... Та цей зразу не звертав найменшої уваги ні на «лялечку», ні на балаканину Паяца. Задивився у відчинене вікно, крізь яке повівав свіжий вітрець, і любенько пикав собі люльку. Паяц наново помішав карти і почав тої самої. Молов язиком, як навіжений. Чіпав на купу слова польські, московські і чорт знає які, а все те якось виходило йому до складу і прикладу. Нараз закашлявся. Оба братчики, мов на команду, обернулися до нього. Середущий, рябий та віспуватий, надув долішню губу та глумливо всміхнувся.

— Пане, сховайтеся з тією штукою! Таж то стара, як світ. Я вже здалека бачу цю вашу лялечку!..

І, ніби знехотя, тицьнув парасолькою крайну карту... Вгадав! Ця якраз була «лялечка».

— Е, це неважне. Покладіть гроші, а тоді вгадуйте!

Рябопикий джентльмен бундючно добув калитку і жбурнув Паяцові золотого. Та цей отряс його з колін на долівку.

— Пане! За золотого я не граю. За золотого купіть собі сірої масти на живіт. П’ятка на верх, ось що!

Рябопикий поклав п’ять золотих і обернув карту. Ясно, що й цим разом він мусів потрапити на «лялечку». Паяц трохи скривився, але не сказав ні словечка. Добув з кишені п’ятку і заплатив середущому братові.

Наш бойко, що вже пару хвиль з цікавістю приглядався цій комедії, аж ахнув з превеликого дива.

— Ади, ади!.. Файна якась забавка!..

Найстарший брат в «Родині» з широким шрамом на чолі та з течкою на акти під пахвою байдуже махнув рукою.

— Так... Це не є жадна штука, усе ясне, як шварц... Може ви, ґаздо, поставите раз на «лялечку?»

Бойко подрапався за вухом.

— А!.. Де мені, старому, вже до того...

— Пробуйте! Хто грає, той щастє має! — приспівував Паяц.

— Та коли, чуєте, я й пінязів при собі не маю.

— Ох!.. Нема гіршої нендзи, як хтось не має пінєндзи... Та всьо-равно. Пробуйте без грошей...

— Як каете?..

— Так, як чуєте: вгадайте, котра з цих карт лялечка, то заплачу вам п’ять золотих.

— Ніби задурно?

— Задурно.

— Е, чуєте, то знов вам буде кривда...