Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Виходу нема. Лежи та чекай, лежи тихенько, нишкни. Вереск у небі не стихає. Коли він прийде, то прийде у пітьмі чи принесе із собою світло? Світло з’явиться до, а чи після того?

Але вже світло. Коли воно з’явилося? Весь цей час світло просотувалося із зимним ранковим повітрям, холодило соски його грудей — помалу проступає зборище п’яних гультяїв, хто в одностроях, а хто — ні, вони стискають у руках порожні чи напів порожні пляшки, один зсунувся зі стільця, інший скорчився у холодному каміні, ще інші простяглися на диванах, непропилесосених килимах та шезлонгах на різних рівнях велетенської зали, хропуть і сопуть кожен у своєму ритмі, невтишимим хором, а світло Лондона, зимове й пружне, проступає межи шибами склепінчастих вікон, постає серед залишків нічного диму, який, танучи, чіпляється до вощених брусів перекриття. Всі у горизонтальному положенні, товариші по зброї — рожевенькі, наче гурт голландських селян, заглиблених у сни про неминуче власне воскресіння за кілька найближчих хвилин.

Ось загорнувся у грубу картату ковдру помаранчевих, іржавих і пурпурових барв капітан Джеффрі Прентіс на прізвисько «Пірат». Череп його наче вилито з металу.

Згори — на дванадцять футів вище — от-от гепнеться з хорів Тедді Блоут, збирається випасти саме там, де хтось із дурного розуму кілька тижнів тому вибив ногою дві балясини з чорного дерева. Зараз Блоут у безпам’яті повільно пропихається в отвір — голова, руки, тулуб, — його просування затримує лише порожня чвертка з-під шампанського у задній кишені, вона за щось чіпляється…

Нарешті Пірат спромігся підвестися на вузькому холостяцькому ліжку з коліщатами і роззирається. Здуріти можна! Якесь чортове страхіття… чує над собою тріск тканини. В Управлінні спеціальних операцій Пірата навчили реагувати миттєво, тож він підскакує і ногою штурхає ліжко до Блоута. Під гучне деренчання пружин той пірнає у койку точно посередині. Одна з ніжок ліжка підламується.

— Доброго ранку! — коментує Пірат. Блоут шкіриться, загортається у Піратову ковдру і знову засинає.

Блоут — один із його співмешканців у будиночку неподалік набережної Челсі, спорудженому минулого століття якимось Коридоном Троспом, знайомим родини Росетті; він носив сіточки для волосся і захоплювався вирощуванням лікарських рослин на даху будинку (молодий Осбі Філ нещодавно відродив цю традицію), хоча небагато з них виявилися достатньо стійкими, щоб пережити тумани й морози, інші повернулися в ґрунт на даху у вигляді химерних алкалоїдів разом із перегноєм від трьох призових свиней породи весекс-седлбек, яких тримав там-таки попередник Троспа, разом із листям численних декоративних дерев, пересаджених на дах наступними мешканцями, із екзотичними неїстівними наїдками, які викидали або вибльовували туди слабкі на шлунок епікурейці, — усе це шарувалося, покришене ножами часу, доки не стало пастозним шаром компосту завтовшки в фут, на якому могло рости що завгодно, навіть банани. Через війну виник дефіцит бананів, тож доведений до відчаю Пірат вирішив збудувати на даху оранжерею і домовився із приятелем, який літав маршрутом Ріо-Асунсьон-Форт-Ламі, щоб той привіз один-два саджанці бананового дерева в обмін на німецький фотоапарат, якщо такий трапиться Піратові під час наступної висадки.

Своїми Банановими Сніданками Пірат зажив неабиякої слави, сюди юрбами збігаються його друзяки з усієї Англії, навіть ті, що мають алергію на банани чи просто їх терпіти не можуть — бодай глянути, бо завдяки бактеріям, викладанню в ґрунті мережива кілець і ланцюгів одному Богові відомо якими петлями плоди сягали довжини у півтора фута — хоч вірте, хоч ні.

Пірат відливає в туалеті, в голові — жодної думки. Відтак загортається у вовняний халат, який носить навиворіт, щоб приховати кишеню із сигаретами (виходить не дуже) і, обходячи теплі тіла приятелів, суне до засклених дверей, вислизає надвір, покректує від болю, коли у пломби заходить холод, потім підіймається гвинтовими сходами у садок на даху і ненадовго зупиняється, споглядаючи річку. Сонце ще не зійшло. Вдень, мабуть, задощить, але зараз небо напрочуд чисте. Велика електростанція, чітка лінія газгольдерів за нею: кристали, вирощені у мензурці ранку, димарі, вентиляційні отвори, башти, трубопроводи, кручені пасма пари й диму…

— Ггаахх, — безголосо реве Пірат, спостерігаючи, як подих стікає за парапет. — Ггааххх! — Дахи будинків танцюють у ранковому сяйві. Велетенські банани — променисто-жовті, волого-зелені. Піратовим товаришам десь унизу сниться Банановий Сніданок, і вони пускають слину. Цей чисто умитий день має бути не гіршим за інші…

А чи буде? Далеко на сході край рожевого виднокола щось яскраво зблискує. Якась нова зірка… це щонайменше, інакше б не помітив. Він перехиляється через парапет, аби краще роздивитися. Яскрава цятка перетворюється на коротку вертикальну лінію білого кольору. Десь далеко, над Північним морем… не ближче… крижані поля і холодний відблиск сонця…

Що воно таке? Нічого подібного ще не бувало, але про щось таке Пірат знає. Бачив у фільмі зо два тижні тому… це інверсійний слід. Уже вище на палець. Але то слід не літака, літаки не запускають вертикально. Це нова і досі Найсекретніша німецька ракетна бомба.

«Свіжа пошта». Він прошепотів, а чи лиш подумав? Пірат тугіше зав’язує потертий пояс халата. Їхню далекобійність оцінюють у 200 миль, якщо не більше, а інверсійний слід за 200 миль не розгледиш, так?

О! Саме так: за вигином земної поверхні, далі на схід, сонце отам, щойно зійшло над Голландією, б’є у вихлоп ракети, у краплі й кристали, і вони сяють над морем…

Раптом біла лінія зупинилася. Це може означати відсікання палива, кінець горіння, як там німецькою… Brennschluss[2]. У нас і слова такого нема. Або ж засекречене. Нижній край лінії, початок зірки, вже згасає у червоному світанку, але ракета опиниться тут ще до того, як Пірат побачить схід сонця.

У небі завис розмитий, у двох-трьох напрямках розшарпаний слід. Рухаючись суто за балістикою, ракета здійнялася вище. І стала невидимою.

Хіба він нічого не має робити?.. вийти на зв’язок з оперативним штабом у Стенморі, ракета повинна бути на радарах Каналу? — ні, часу справді нема. Звідси до Гааги менше п’яти хвилин (за цей час він хіба встигне до перекусної на розі… а світло від сонця досягне планети кохання… часу взагалі не лишилося). Вибігти на вулицю? Попередити інших?

Зірвати банани. Він чалапає по чорному компосту до теплиці, відчуває, що от-от всереться. Реактивний снаряд на висоті шістдесят миль мав би вже досягти вершини траєкторії… почати падати… і ось…

Каркас пронизує денне світло, нагорі сяють молочно-білі шибки. Хіба може бути зима — навіть отака — настільки понурою, щоб зістарити здатне співати на вітрі залізо чи затуманити вікна, які відчиняються в іншу пору року і вціліли лише якимось дивом?

Пірат дивиться на годинник. Нічого не відбувається. Сверблять пори на обличчі. Очистивши розум — прийом бувалого десантника — він ступає у вологу спеку свого бананника і кидається вибирати найстигліші та найкращі плоди, складає у полу халата. Змушує себе рахувати лише банани, босоніж просуваючись у тропічних сутінках поміж хитавиці кетягів, серед жовтих канделябрів…

І знову назовні, до зими. Слід ракети вже зовсім зник. Піт холодить шкіру незгірш за кригу.

Небавом Пірат запалює сигарету. Він не почує, як прилетить ця халепа, вона мчить швидше за звук. Перша звістка про неї — вибух. А потім, якщо ти ще досі тут, почуєш, як вона підлітає.

А коли вцілить точно — ахх, ні — на частку секунди доведеться відчути, як самісінький її кінчик усією страхітливою масою вріже тобі згори по черепу…

Пірат сутулиться і гвинтовими сходами несе банани донизу.

Блакитною плиткою внутрішнього двору до кухні. Рутина: увімкнути американський блендер — виграв минулого літа в одного янкі, перекинулися в покер, ставки на столі, офіцерські квартири десь північніше, тепер уже й не згадаєш… Порізати на шматки кілька бананів. Зварити каву в електричній кавоварці. Дістати з холодника посудину з молоком. Розтовкти в молоці банани. Чудово. Захищу всі поїдені бухлом шлунки Англії… Шматочок маргарину, понюхати — ніби нічого, розтопити на пательні. Ще почистити бананів, покраяти уздовж. Шкварчать довгі кусні маргарину. Розпалити духовку — бух, одного дня ми всі злетимо в повітря, о, точно-точно, так і буде. Почищені цілі банани викласти на решітку, щойно розжариться. Знайти зефірки-маршмелоу…

Хитаючись, заходить Тедді Блоут — з Піратовою ковдрою на голові, — підсковзується на банановій шкірці і падає на дупу.

— Вбитися можна, — бурмоче.

— Німці тобі в поміч. Вгадай, що я бачив із даху.

— Що, V-2 пролетіла?

— Так, А-4[3].

[2] Закінчення активної ділянки польоту (нім.).

[3] V-2 (А-4 — інша назва), «Фау-2», німецька балістична ракета.