Natalia: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Наталія проігнорувала жарт.

— Я намагалася дати тобі якнайдетальнішу інформацію, але справді, як ти сам дуже правильно підкреслив, мені довелося витратити багато часу, щоб скласти цього листа й відповісти на твої запитання. Я не уявляю, що ще можна додати.

Толлеф зауважив про себе, що слід бути обережнішим, у жодному разі не допускаючи, щоб вона сприймала його запитання як допит. Поганий початок.

— Жанна мені повідомила, я знаю, що ти не хочеш занурюватися знову в усі ці спогади, і я поважаю твою волю. Це болісно, я все розумію. Чесно кажучи, я думав про більш елементарні запитання. Наприклад, мені б хотілося дізнатися, як звали твоїх батьків, твоїх двох братів. Стільки всього треба було сказати в першому листі, що, мабуть, ти забула про такі деталі. Як ти знаєш, я цікавлюсь генеалогією та...

Вона його обірвала. Якщо він цікавиться генеалогією, то у львівських архівах абсолютно нічого не знайде. Він, мабуть, зрозумів з її слів, що від її родини не залишилося навіть сліду, і йому доведеться із цим змиритися.

Раптом Толлеф відчув сигнал тривоги й промовчав.

— Мою матір звали Леокарія Зєлінська. Якщо чесно, я не пам’ятаю її дівочого прізвища, того, що вона мала до заміжжя. Батька звали Станіслав Зєлінський. Дат їхнього народження в мене немає. Усе як у тумані. Думаю, що мати народилася десь у червні, а батько — у жовтні. Але я абсолютно не впевнена. Стільки води спливло, відколи я покинула Польщу, і я багато чого забула. Моїх братів звали Адам і Маріуш.

— Маріус? Як мого сина!

— Так, справді, я не провела паралелі. Розкажи мені про Норвегію. Там сьогодні гарна погода? Норвезьке літо таке чудове. Тут у Квебеку стоїть убивча спека. І так щороку, завжди буває кілька тижнів нестерпної жари.

Толлеф попросив надиктувати по літерах імена її батьків, сьогодні мабуть він не отримає більше нічого, це він добре усвідомлював. Він їй подякував і сказав, що передзвонить пізніше. Вона не стала заперечувати, і ця мовчазна згода його трохи підбадьорила. Перш ніж покласти слухавку, вона йому порадила в разі потреби спілкуватися електронною поштою. Вибух його сміху зачепив її за живе. А що він собі думає? Що вона стара маразматичка?

— Це Джеф навчив мене елементарному користуванню електронною поштою. Я не абиякий експерт, але дещо вмію, — сухо сказала вона у відповідь.

Утім, вона привітала себе з тим, що подумала про таку альтернативу. Спілкуючись поштою, у неї буде більше часу й можливостей міркувати над відповідями.

Наталія довго сиділа в кріслі. Вона вчасно отямилася від спокуси згадати про альбом зі світлинами, який подумувала йому віддати. Краще тричі подумати перед тим, як роздавати такі обіцянки. Постфактум вона відзначила про себе сюрреалістичність першої розмови, немов вона не розмовляла з Толлефом, а просто слухала себе в розмові з ним.

Наталія ніяк не могла опанувати себе. Жахливо тяжкий день.

10

Думка про віртуально-епістолярний жанр спілкування йому сподобалася, і оскільки на цей формат натякнула саме вона, перше повідомлення матиме цілком пристойний вигляд. Принаймні за хибний крок вона його не прийме. Толлефу здавалося, що він ходить по краю криги, немов восьмирічний хлопчик, який боїться, що мати його обсмикне на півслові. Однак з цього приводу він прийняв тверде рішення — ніколи не розповідати Наталії про психологічний тиск, якого він зазнав у дитинстві. Почуття провини зробить їхні стосунки ще вразливішими. Після смерті прийомного батька Толлефу й Кнуту було відповідно сім і дев’ять років. Ця передчасна смерть внесла дезорганізацію в родину. З безтурботної та добре вдягненої жінки Лізбет Ульсен перетворилася на безпорадну особу, вимушену самостійно добувати на прожиток і мешкати в підвалі церкви свого кварталу. Вона ненавиділа своє життя й ці чотири стіни навколо себе. Почуття до дітей коливалися залежно від стану її втоми — інколи вона втрачала терпець, почувши «так», а інколи почувши «ні», вимагала від дітей повної покори за першим своїм жестом, за першим поглядом. Життя в родині Ульсенів раптом полетіло шкереберть.

— Я тебе, Толлефе, десять разів просила прибрати те, що валяється надворі. Це ж так просто, а якщо ти мене не слухатимеш, я тебе відправлю в сиротинець! — такі погрози лунали неодноразово.

Щоб якось задовольнити потреби родини, їй довелося підробляти хатньою робітницею. Ви загоните мене в могилу, — казала вона своїм двом синам, повертаючись додому після виснажливого трудового дня. Толлеф максимально дисциплінував себе, щоб робити все, чого від нього очікували, аби не доводити матір до кризи. Попри труднощі, вона його не полишила. Заподіяна її погрозами травма з плином часу загоїлася, майже розсмокталася, і він абсолютно щиро їй усе пробачив ще до того, як вона відійшла у засвіти. Але він і сьогодні погано реагував, коли його намагалися обсмикати й примусити замовкнути.

Його дуже діймала необхідність обирати слушний тон для спілкування, і між бровами ще більше поглибилася зморшка. Не насідати, не розпитувати більше про події, які вона вирішила забути. Приручення такої суворої жінки вимагає особливої вправності. Жанна колись порекомендувала йому дотримуватися ритму Наталії, не забуваючи зважати на її вік, усе ж таки, вона — стара жінка. Мовляв, дій застережливо! Тепер він уникатиме розмов про Польщу, про батьків, про її дитинство, про свого біологічного батька. Про все, що мене по суті цікавить! Він з радістю віддав би перевагу фактичним даним, тоді можна буде залишити осторонь найделікатніші теми та поставити на паузу власні пошуки. З певного моменту з голови ніяк не виходило одне питання, і Толлеф наважився його поставити. Треба з чогось почати.

Дорога Наталіє,

Я безмежно радий, що ми поговорили по телефону вчора ввечері. Визнаю, я дуже розхвилювався, уперше почувши твій голос. Не думав, що це справить на мене таке потужне враження. Тепер кригу зламано, і я впевнений, що ці розмови допоможуть нам ближче познайомитися і взаємно оцінити одне одного.

Я намагаюсь, як ти здогадуєшся, повернутися в минуле, щоб усвідомити ланцюжок подій, які визначили твоє життя, а отже, і моє. Я розумію — відсутніх елементів так багато, що мені це заважає чітко бачити картину. Коли я думаю про обставини, що супроводжували моє народження, то кажу собі — напевно, тобі було дуже непросто здійснити подорож на північ Норвегії до самого Осло. Я народився в червні, тож не знаю, ти перебралася на південь до чи після завершення війни. Усвідомлюючи, що на тоді по всій країні дороги були перегороджені, я навіть не можу уявити собі стан громадського транспорту. Все підлягало тотальному й суворому контролю, до того ж, можу лише припустити, скільки пасток виникло перед людиною, що працювала з німцями, та ще й на примусових роботах. Усе це неймовірно цікаво, і я б дуже хотів почути від тебе — який шлях тобі довелося подолати.

Звідки ти виїхала, більш конкретно? Чи допомагали тобі люди? Як ти дізналася про Фонд Себбелоуса для молодих вагітних жінок? Чи складно було туди потрапити?

Я питаю з цікавості. Така інформація для мене дуже важлива, адже допомагає зрозуміти масштаби перепон, які тобі довелося здолати за таких виключних обставин.

Ми з Маріанною вирушаємо за кілька днів до Португалії. Забронювали невеличку квартиру-студію на березі моря й сподіваємося сповна скористатися цією нагодою.

Буду чекати на наступну розмову.

Толлеф

Усупереч даним собі обіцянкам він не зміг опиратися бажанню додати постскриптум. Звісно, він згоден дотримуватися кордонів, що їх встановила Наталія, але тупцювати на місці теж нікуди не годиться.

P.S. Я почав складати перелік тих місць, де можна проводити генеалогічні пошуки, спираючись на імена твоїх батьків. Оскільки в мене немає точних дат народження, це буде важко. Не виключено, що ми з Маріанною здійснимо подорож до України. Так я зможу перейти до подальших і більш ретельних кроків. Дуже хвилюючий момент.

Він перечитав своє повідомлення, і воно його задовольнило. Нейтральний тон, нічого погрозливого вона не мусить тут побачити.