Маєток Брінклі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але ж якщо він хоче, щоб ця жінка стала його дружиною, він має це сказати, так? Адже інакше буде неввічливо.

— Саме так, сер.

Я замислився.

— Що ж, напевно, цього неможливо було уникнути, Дживсе. Я ніколи не думав, що цей Фінк-Ноттл коли-небудь стане жертвою промислу божого, але якщо це трапилося, то не дивно, що його справи кепські.

— Так, сер.

— Подивись-но лише на те, як він жив.

— Так, сер.

— Він, напевно, вже багато років з дівчатами не розмовляв. Це добрий урок для нас, Дживсе: не зачинятися в заміських будинках, втупивши очі у скляні банки. Як можна бути домінантним чоловіком, якщо таким займаєшся? На цьому світі треба вибирати між двома дорогами. Або зачиняєшся в заміському будинку та витріщаєшся на банки, або маєш попит серед осіб іншої статі. Але не те й інше водночас.

— Так, сер.

Я знову замислився. Як я вже казав, ми з Ґассі мало спілкувалися, але я все одно турбувався про це рибиня, як і про всіх своїх приятелів, близьких чи далеких, яким випало наступити на підкинуту життям бананову шкірку. І в мене було враження, що він зараз саме посковзнувся.

Я повернувся подумки до останнього разу, коли бачив його. Це було приблизно два роки тому. Я завітав до його дому під час автомобільної подорожі, і тоді він повністю позбавив мене апетиту, взявши з собою до обіднього столу двох зелених істот з лапками, сюсюкаючи до них, як молода мати, та зрештою впустивши одну з них у салат. Мушу визнати, що цей образ, знову спливаючи перед моїми очима, не залишає мені багато сподівань щодо здатності бідолашного тупиці до залицяння. Особливо якщо дівчина, до якої він такий небайдужий, одна з цих сучасних шибениць — холодних, з помадою на губах, з уїдливим поглядом — а це було цілком можливо.

— Скажи-но мені, Дживсе, — запитав я, бажаючи знати найгірше, — а яка ця дівчина, про яку йде мова?

— Я ще не знайомий з цією панною, сер. Містер Фінк-Ноттл дуже високої думки про її привабливість.

— То вона йому подобається?

— Так, сер.

— А він не казав, як її звати? Можливо, я її знаю.

— Її звати міс Бассет, пане. Міс Меделін Бассет.

— Що?

— Так, сер.

Мене це надзвичайно заінтригувало.

— Отакої, Дживсе! Це ж треба. Який малий цей світ!

— Ви знайомі з цією молодою леді, сер?

— Я добре її знаю. Ти мене дуже заспокоїв, Дживсе. Тепер ця пропозиція починає здаватися значно ймовірнішою.

— Невже, сер?

— Точно кажу. Визнаю, що поки ти не надав мені цю інформацію, я мав глибокі сумніви щодо шансів бідолашного Ґассі збудити хоч у якийсь дівиці бажання прогулятися з ним до вівтаря. Погодься, він не кожній буде до смаку.

— У ваших словах може бути певна рація, сер.

— Клеопатрі він би не сподобався.

— Можливо, сер.

— І сумніваюсь, що в нього могло щось скластися з Талулою Бенкхед[5].

— Ні, сер.

[5] Зірка Голівуду 1920–1930-х років.