Камінна оргія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але там іще будуть люди. Його друзі.

— Ще краще! Ти ж практично не знаєш його. А коли поряд друзі, це завжди спокійніше. Там, напевне, не одна кімната.

— Так, він сказав: там багато кімнат.

— То все нормально. В тебе будуть незабутні день і ніч.

І тоді Марина переказала його сподівання, що вона не діва.

— Значить, мав поганий досвід з якоюсь дівою. Зустрінешся з Габріелем, він у нас допомагає таким, як ти.

Габріель був гарний стрункий ефіоп, який не повернувся до Африки після навчання в університеті, лишився в їхньому місті. Марина не хотіла Габріеля, але хіба вона могла не догодити Роману?

Хіба такою має бути перша ніч? Дівки реготали в сусідній спальні, як їй здавалося, з неї. Габріелю набридло панькатися з нею, тож він довго ґвалтував її, і чорна думка «з Романом буде те саме» несподівано завирувала в її голові.

А наступного несподівано дуже теплого березневого дня була вечірка в домі Романа та його батька. Будинок у них неймовірний: одноповерховий, але стелі височенні, великі вікна з химерними рамами. Над входом мозаїчне зображення павича із барвистим віялом-хвостом. І це не просто будинок, в нього є ім’я: вілла Павлина.

Було багато людей. Гості виходили з вітальні, ходили з келихами по сутінковому весняному саду. Роман періодично стискав їй руку або обнімав за талію. Химерний вихор подій не давав насолодитися щастям його дотиків: вирувала купа інших вражень. Марина познайомилась із Купріяном, Симоном та Софією, друзями Романа, які теж їхали в гори в Дім Круків. Вони прийняли її в своє товариство, і Марина подумала, що вони класні люди. І вони казали, що все буде класно і що бували в Домі Круків кілька разів, і те, що відчуваєш там, не відчуєш більше ніде.

Але найбільшим враженням тої вечірки був батько Романа Альберт Тавас — старший чоловік із виразним смаглявим обличчям і довгим сивим волоссям і вусами. Такими є біблійні пророки у християнських храмах: грізні й величні. І був він у довгому плащі, який ховав сучасний одяг. То був єдиний раз, коли Марина бачила свого майбутнього свекра. І запам’ятався небувалий контраст: коли Роман підвів Марину до батька, той раптом усміхнувся дівчині настільки лагідно, і така доброта з’явилася в його добрих синіх очах, що повірити в таку метаморфозу ще хвилину тому було неможливо.

— Батько Романа просто неймовірний, — сказав вона Купріяну.

— О, ти ще мало знаєш його, — погодився Купріян.

Єдиним дисонансом до яскравого позитиву вечірки була дівчина-офіціантка, яка розносила напої та канапки. Вона привертала увагу, але не красою чи пікантністю, а нарочитою запопадливістю й навіть улесливістю перед гостями, аж гостям ставало неприємно.

Бувають у нашому житті дні, в яких концентрується і минуле, і майбутнє. Таким був той березневий день, коли рано-вранці Марина вийшла з Елеменії їхати на автовокзал, щоб звідти з Романом та його друзями вирушити в Дім Круків.

— Тебе знову підведуть, — застерігає Ніна, — я б на твоєму місці не ризикувала.

— В неї все буде гаразд. Вона з Дому Круків одразу піде під вінець, — каже натомість Лина. Як у воду гляділа Лина. Хіба що вінець виявився терновим.

На вокзал Марина прийшла не першою. Якщо Роман знову кине, то не її одну. В домовленому місці вже Симон, Софія і чорнява дівчина, дуже низенька, мало не карлиця, але зграбна, з великими грудьми і надзвичайно гарненьким личком. «Одне з утілень богині Калі», — подумала Марина.

— Знайомся, Марино, це Карина. Вона також їде з нами, — каже Софія.

— Вона розтопить сніг, якщо буде холодно, — каже Симон, поклавши Карині руку на плече.

Карина справді справляє враження могутнього джерела тепла, і навіть вогню. Софія зовсім не така: товстелезні окуляри, волосся, стягнуте на потилиці. Типова занадто розумна математикиня, якою, зрештою, вона і є. Вона — колишня однокурсниця Романа. «Розумнішої за Софію в нас не було», — казав Марині Роман. До речі, Софія теж несподівано може стати дуже гарною: якщо зніме окуляри й розплете волосся. Марина вже бачила її такою на вечірці на віллі Павлина. Неординарні люди завжди мають у собі протилежності. То не Лина, яка в усіх ракурсах має фейс журнальної красуні.

Роман і Купріян прибігли останні.

— Уся кегелія зібралася? Рейси не скасовують? — питає Роман, струшуючи недоречний березневий сніг зі свого каптура.

— Не накаркай, Романе!

— Хіба я вмію впливати на реальність, Господи?

— Іменем Господа, може, і не вмієш...

— І тим іменем також не вмію, — рішуче відказує Роман. — Здається, наш автобус уже стоїть.

І от автобус їде за маршрутом. Софія сидить із Купріяном, Карина із Симоном, Марина з Романом. Усім добре. Всі сповнені щасливих передчуттів у Домі Круків.

Роман тримає руку в Марини на плечі, але розмовляє із Софією. Вони обговорюють коректність математичних моделей для різних процесів. Вживають слова, незрозумілі для непосвячених. Але час від часу Роман намагається пояснити Марині суть своєї розмови із Софією, щоправда, безуспішно. Вони мають приїхати в селище за три години. Автобус весело котить по трасі, а потім звертає на дорогу, яка прямує вгору.

І от автобус зупиняється. І довго стоїть. А за ним, як і попереду, колона машин. Що їх зупинило? Погодні умови? Якась аварія? Люди виходять з автобуса, спілкуються з іншими мандрівниками. Кажуть, десь там каменепад перекрив дорогу. Об’їзду нема і назад дороги нема, тож чекаємо, коли аварійна служба прибере каміння.