Камінна оргія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Марино, серед моїх знайомих чоловіків непотребу не буває, — розгнівалася Лина. — Ти, здається, забула, хто тебе познайомив з Романом? І мені його мати було б нескладно!

— Якби хотіла, то мала б!

— Марино, не всі хочуть — Бога! Є жінки, яким краще самим бути богинями!

— А я не хочу. Ти знаєш, Лино, я не хочу бути богинею. Я хочу Романа. І я буду з ним! Неодмінно буду! От побачиш!

Вірші із чорного зошита

Тож побачивши, що Марина абсолютно не налаштована міняти об’єкт захоплення, Лина змінила стратегію й почала підтримувати в Марині впевненість, що їй таки зустрівся напівбог, хоча Марина не любила префікс «напів». Досвідчене око Лини не бачило перспектив у стосунках Романа й Марини, але, зрештою, вона знає багато, але не все. Можливо, тут справді якийсь особливий випадок.

А Марина тим часом занедбала все. Від першого року навчання вона мала високі оцінки на факультеті релігієзнавства і давніх мов. Але магістерська робота «Оригінали текстів карпократів як ключ до розуміння їхньої етики» не пишеться. Карпократи зі своєю неоднозначною етикою рятували від дівочої самоти. Але від кохання до Романа Таваса вони не рятують, а навпаки, посилюють безнадію. Науковий керівник сумно зітхав: дівчата на останньому році навчання так часто не пишуть тих добрих магістерських праць, які написати таки можуть!

Іноді вони цілувалися. Роман починав це діло завжди в недоречному місці: в кав’ярні, на лаві в сквері холодного дня, у тій Елеменії, коли Ніна й Лина товклися поряд й не знали, куди їм подітися. Та все одно, то були та-а-акі щасливі моменти! В ті миті Марина одразу починала уявляти, як вони з Романом пішли в театр на модний спектакль, і там — всі-всі-всі! А вона в антракті ходить з Романом під руку по фойє, вона в сукні кольору вина з галілейських виноградників, а в нього краватка в тон її сукні.

А потім Роман Тавас зник. Не приходив і не відповідав на дзвінки, хоча дав Марині напевне свій телефон — вони обмінялися номерами. І для Марини перестало сходити сонце. Вона закинула університет, не ходила в бібліотеку старих рукописів і на спецкурс із коптської мови. Лежала в Елеменії на вузькому ліжку чи в кращому разі тинялася вулицями міста, яке любила, і яке, зрештою прийняло її, коли вона почала вчитися в університеті. Єдине, що Марина імітувала нормальне життя лише тоді, коли відповідала на дзвоники матері.

Істеричні веселощі зимових свят були особливо нестерпні. Коли Марина була сама, зимові свята дарували надію познайомитися якщо не з долею, то бодай із кимось цікавим. А в той рік, коли виник Роман, бути самій там, де всі парами, сил не стало. В новорічну ніч Марина сиділа в порожній Елеменії. Вимкнула світло й сіла до столу зовсім гола. На другий стілець навпроти нагромадила ковдру, ніби з нею хтось поруч. То було наворожування на любов. І хтось, ні, не Роман, але хтось дуже реальний в темряві поклав їй руку на плече і дуже артикульовано вимовив:

— Ти вийдеш заміж за Романа Таваса наступного року. Але щастя не буде. То запускаємо програму?

Незнайомий голос сказав: «вийдеш заміж наступного року». Вона просила в долі меншого: стати дівчиною Романа, і щоб він завжди приходив на побачення. А тут їй пропонують одруження.

— Так, — закричала Марина. — Так, так!

Адже що таке шлюб із коханим чоловіком, як не суцільне щастя? Роман завжди буде поруч. Він не буде зникати невідомо куди, він завжди буде в неї під контролем.

А от уже й кінець січня. Попри обіцяний «запуск програми», Роман не приходив — і страждання не минало. Марина почала замислюватися про самогубство.

Самогубство, так, самогубство, страшний гріх, з погляду багатьох релігій, але не всіх. Марина почала міркувати про самогубство не лише як про порятунок від нестерпного страждання, але і як про велику тему релігії світу. І несподівано захотіла докопатися як до логіки заборон самогубства в одних релігіях, так і до дозволу, а то й до заохочення в інших. А чи пішла б вона за Романом на погребальне вогнище? Наживо, без хмільних екстрактів, які іноді дають тим, хто йде на жахливу смерть.

Самогубство парадоксальним чином врятувало Марину. І вона б напевне написала цю роботу на рівні, вищому за магістерську працю. Якби не той-таки Роман Тавас. Телефон Марини лежав на столі поряд із коптським трактатом, коли на ньому раптом майнуло повідомлення: «Чекаю на тебе у вестибюлі бібліотеки».

— То як карпократи? Ти вже розібралася з усіма їхніми гріхами?

— Звідки ти знав, що я тут?

— Ходімо, я покажу тобі трапезну Іринея-християнина.

Пальто в бібліотечному гардеробі Марині не віддали, бо для цього треба було здати матеріали до книгосховища. Тож Марина вийшла з тяжких дверей бібліотеки стародруків на холод без пальта. Роман обгорнув її своєю курткою й міцно пригорнув себе. Іти в такій конфігурації було можливо лише дуже повільно. В найчорніші дні свого майбутнього шлюбу з Романом спогади про ці кілька хвилин дороги від бібліотеки стародруків рятували Марину від повного занепаду, коли пригнічена особистість безслідно розчиняється в чорноті небуття.

А в той зимовий день вони обігнули старовинну будівлю й зупинилися біля сходів у напівпідвальне приміщення, які вели до дешевої їдальні, куди відвідувачі бібліотеки забігали з’їсти тарілку супу чи картопляного пюре з курячим мітболом. Ця їдальня, за незрозумілою логікою, називалася «Іспанський хамон», скорочено — ІХ.

— Це і є трапезна Іринея-християнина, — сказав Роман. — А ось вікно нашої Лабораторії онтологічного та метафізичного моделювання. Я вже давно побачив, що ти ходиш до стародруків.

— Там не лише стародруки, там є й манускрипти, — відповіла Марина, згадавши те, що залишила на столі, за яким щойно сиділа.

— Я вже кілька разів заходив за тобою до читального залу, дивився, як ти там читаєш і нікого не помічаєш. Тобі лише бракувало вбрання черниці. Мій ідеал жінки — це жінка, відсторонена від усього. Яка не лізе до чоловіка. Лише до такої й хочеться лізти.

І Роман ще міцніше пригорнув Марину під своєю курткою. І знову заговорив, що їм вже давно час познайомитися ближче. Але Елеменія, де подруги в спальні прислухаються до того, що відбувається в кімнаті кохання, можливо, годиться для примітивного сексу, але не для єднання обраних. У свій дім він також не може запросити її, бо батько весь час вдома. Але за кілька днів вони з друзями їдуть у Дім Круків, будинок у глухому селищі в передгір’ї. Вони вже бували там, і не раз. Це великий будинок, там багато кімнат. А поки він запрошує її на вечірку в їхньому з батьком будинку. Там будуть і його друзі, які їдуть у Дім Круків. Він давно вже хоче її познайомити з ними. І вони теж хочуть познайомитися з нею. Він їм про неї стільки всього розповідав!

— Ти, я сподіваюся, не діва? — спитав Роман, коли відвів її назад, до вестибюлю бібліотеки.

— Він тебе знову обдурить, — сказала Ніна, — чекатимеш на вокзалі з речами, а він не прийде.

Але Лина взялася збирати подругу в дорогу по-дорослому.

— Усе нормально. Він мав якісь причини не з’являтися. Може, батько хворів, може, щось по роботі. Міг би зателефонувати? Та то ж мужики: що з них візьмеш? Але ти бачиш, як він серйозно ставиться до першого разу? Хоче, щоб усе було красиво. В горах, у старовинному будинку.