Камінна оргія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— У нас буде дитина. І лікарка сказала, що позбуватися вже не можна...

Лікар запевнила Марину, що як раптом непутящий батько звернеться до неї, чи можна..., вона переконає його, що не можна.

Тож коли Марина була на третьому місяці, на віллі Павлина відгуляли весілля. А потім у журналістів виникла проблема: серед сотні світлин вибрати одну, де в нареченого не кисла фізіономія, а бодай нейтральна.

Після їхнього весілля, яке вшанував трихвилинною присутністю міський голова, медіа втратили зацікавлення подружжям Тавас-Перистері. Почалося їхнє химерне родинне життя. Роман Тавас став батьком родини, чого аж ніяк не планував. А Марина Перистері стала господинею вілли Павлина як законна дружина законного спадкоємця її багаторічного господаря. Вона також не планувала бути хазяйкою великого будинку. Коли мріяла про своє життя з Романом, то уявляла маленьке помешкання на кшталт Елеменії, де було би багато любові. Отримала навпаки.

Кілька слів про те, які дім і сад залишив їм у спадок Альберт Тавас. Ще до весілля на віллу приїздили з наукового інституту, в якому працював старий Тавас, і забрали лабораторію, яка займала три великі кімнати вілли. І вже багато років ці кімнати стоять порожні, з вибитими шибками, куди в холоди залітають горобці, голуби, а іноді навіть круки. Вікна колишньої лабораторії виходять на трасу, тож звідтіля вілла Павлина справляє враження покинутого будинку. Не віриться, що там усе-таки живуть.

Свого часу приміщення вілли Павлина будувалося на совість, двері в проймах прилягають добре, тож у так звані житлові приміщення холод з колишньої лабораторії йде мінімальний. А до моторошних звуків за стінами Роман і Марина вже давно звикли.

Вікна вітальні, кухні, двох спалень та бібліотеки виходять в сад, і ці кімнати зберегли той вигляд, який вони мали за життя старого Таваса. Роман уже давно заробляє пристойні гроші, одначе нічого не міняє на віллі Павлина, не ремонтує стару будівлю, не приводить до ладу занедбаний сад.

Альберт Тавас помер у березні. Він ще не посадив свої загадкові рослини на грядках свого саду, щоб зібрати врожай восени. Той сад, який справив неймовірне враження на Марину, швидко занепав, коли вона отак раптом стала його господинею. Кущі хризантем восени випускали маленькі кволі квіти, а потім перестали. І з невеличким виноградником ніхто нічого не робить. Кам’яна альтанка вглибині саду пошарпалась і посіріла; була б дерев’яна, давно б зогнила й завалилась, а так стоїть, навіюючи нудьгу. Марина іноді говорила Роману, чи не варто щось зробити із садом.

— У тебе все одно нічого не вийде, — незмінно відповідав чоловік.

Оговтавшись після трагедії, Роман облишив роботу в Інституті онтологічного й метафізичного моделювання. Став працювати звичайним програмістом. Замість онтологічних моделей почав програмувати роботу касових апаратів та інтернет-магазинів. Зате й гроші завелися, і швидко. А завантаженість на роботі давала ще й законну можливість батькові родини майже не бувати з цією самою родиною.

Зачаті в березні приходять у цей світ під Різдво. Народилася дівчинка. Марина боялася мулатки. Лина заспокоювала її: «Габріель ще жодної чорної дитини в нашому місті не зробив». Марина хотіла назвати дочку Романою, Роман — Софією. Погодилися на Жанну.

— Забери ти її від мене! — кривився Роман, коли Марина зустрічала його з роботи із Жанною на руках. — Ти бачиш, який я втомлений, на ногах не стою!

Для Романа Жанна була вічним нагадуванням, що він отак от по-дурному попався і вже не міг відкараскатися від женячки. І Марина була мимоволі зла на дочку: хоча Жанна й допомогла одружити Романа, але як же вона його дратує тепер! Якби Роман зрадів дитині, якби полюбив її, вже б Марина припадала до неї день і ніч. А так навіщо? Лише куди її подіти...

— Їхали б ви до матері, — люто сичав Роман.

— Не жени мене від себе, — вила Марина. — Я так тебе люблю-ю-ю-ю!!!

— То принаймні її завези, — примирливо казав Роман. — Я даватиму гроші. Даватиму скільки треба.

Марина приїхала до Марії, привезла Жанну. Між матір’ю й дочкою відбулася громоголоса сварка, аж у порту принишкли чайки. Марія вже оцінила якість шлюбу своєї дочки. І винесла однозначний вердикт: із цим треба закінчувати. Чоловіка, який не погоджується на її умови, сучасна жінка викидає зі свого життя й починає власну справу. За літо Жанночка підросте, з осені їй можна буде взяти няню. І з осені можна буде читати історію релігії в ліцеї. Це непоганий шанс. Марина верещала, що не зможе без Романа, що вона без нього як не помре, то збожеволіє. Тож рано-вранці наступного дня поїхала назад, на віллу Павлина. І лишила на видноті платіжну картку. Коли Марія розібралася, яка сума на картці, її обурення з приводу ідіотичного шлюбу дочки якщо не зникло, то перелилося в інше річище.

Марина так і не отримала диплома з релігієзнавства й давніх мов. Диплом отримала Ніна, яка не знала, чим гетери відрізняються від весталок, і не вміла прочитати жодного речення бодай якоюсь давньою мовою, навіть латиною. Хіба що всі вони знають «Отче Наш». Ніна не працювала по закінченні університету жодного дня, одразу почала народжувати і не обмежилася однією дитиною, привела у світ чотирьох. Диплом отримала Лина, яка кілька років терлася в різних навчальних закладах, а тепер веде на телебаченні релігієзнавчі передачі, блимаючи майстерно підмальованими очима з-під стильної зачіски, розповідає телеглядачам, спраглим до імітованого знання, про різницю між буддизмом Махаяни і буддизмом Тгеравади.

Марина також могла б повернутися до роботи над магістерською і успішно захистити її наступного року чи ще через рік, зрештою, в неї були дві перспективні теми, — обирай будь-яку! Але її тепер не цікавили ні етика карпократів, ні витоки заборон і дозволу на самогубство у релігіях світу. Вона почала писати романи про нещасну долю жінки, яку не любить чоловік. Свій перший роман «Як ти так можеш, коханий?» вона написала відразу після переїзду Жанни до мами і надіслала його у видавництво «Король Артур», бо їй сподобалась назва видавництва — ще на другому курсі вона писала студентську роботу про символіку Лицарів Круглого столу. І тут Марина не помилилась: «Король Артур» саме відкривав серію жіночих романів «ШЦ», («Шалені Цілунки», тобто «Шмарклі в Цукрі»). Жодна з відомих літераторок не змогла запропонувати адекватний літературний продукт, який запропонувала дебютантка Марина Перистері. І легко отримала любов певної читацької категорії та заохочення писати далі, що й робила із завзятістю й самовідданістю земних поклонів православного монастиря Святої Панагії, який звели неподалік від вілли Павлина.

Роман не помічав книжок дружини. Щоправда, згодом, коли ім’я «Марія Перистері» стало брендом стильних жіночих шмарклів, а інтерв’ю з дружиною з’явилися в жіночих журналах, він зі збоченою гордістю відповідав: «Так, це вона». Марія, як жінка прямолінійна й безкомпромісна, не раз повторювала, що соромиться літературної діяльності своєї дочки. А от подруги Ніна й Лина завжди просять у Марини авторські примірники і дарують їх своїм друзям і знайомим зі словами: «я особисто знайома з цією письменницею!»

Оскільки літературна діяльність Марини Перистері не сприяла розширенню її соціальних контактів — спілкування з видавцем Артуром Королем, видавничим піар-менеджером та редакторами є суто діловим — її найближчими подругами лишалися ті самі Лина й Ніна. Вони приїздять на віллу Павлина досить часто. Говорять про все на світі, як колись вечорами говорили в Елеменії.

Але в Марини з’явилася ще одна співрозмовниця. Божевільна Омбра, яка, як згодом виявилося, живе по кутках вілли Павлина. Її крики нестерпні, й закладати вуха ватою не допомагає.

— Ти не вмієш загадувати мрії! Ти загадуєш зовнішнє. Воно і збувається! — кричить Омбра, аж іде моторошна луна по напівпорожніх кімнатах вілли Павлина.

І це правда. Тієї зими вона, сама того не усвідомлюючи, загадала вийти заміж. І ритуал спрацював. Вийшла. І, буває, ходить з Романом під руку в місцях, де їх бачать багато знайомих. Бо хоча в них з Романом все так тоскно, вони іноді бувають на людях. Як не в театрі, то на корпоративних вечірках тих організацій, з якими співпрацює Роман. Тепер в Марини є все те, про що так солодко мріялося до одруження: і брендова сукня винного кольору, і краватка Романа в тон. І вона ходить з ним під руку на людях, і бере його так, щоб його лікоть торкався її грудей, і він на людях не висмикує лікоть. І відчуває навіть заздрісні погляди в спину. Нема лише радості, яка, здавалося, неодмінно буде.

Вірші із чорного зошита

Іноді до Марини доходить те, що говорять про неї. Якщо це щось на кшталт «Вчепилася недолуга в класного мужика», таке пережити можна. Але якщо раптом до неї доходить меседж типу «І що вона в ньому знайшла? Було б заради кого?», то це те, чого не знести. Це означає, що Бога — нема. Не було й не буде.

Тільки-но було укладено їхній шлюб, Марина радилася з Линою: на що ставити: на тіло чи на домашнє господарство? На жінку-статевий об’єкт чи на жінку-домашню господиню? Відомий в їхньому місті лікар напучує жінок по телебаченню: хочете велике кохання — щодня качайте прес. Чоловіки люблять плаский живіт. Як любите чоловіка, позбавте його від складок жиру на своєму пузі. Після народження Жанни Марина погладшала й вирішила худнути. Роман дав їй зрозуміти: якщо вона дуже хоче качати прес, це для неї самої, а йому по цимбалах.

І з домашнім господарством теж не склалося. Марина мала потенціал непоганої господині. В Елеменії траплялося, що вона добре готувала і для дівчат, і для їхніх кавалерів. Скільки разів Ніна годувала свого Марининими сирниками, і він їй вдячно цілував руки. І для бахурів Лини, під настрій, могла спекти непогані пиріжки.

А Роман не дає піклуватися про себе. І скільки разів Марина накривала для нього добрий стіл, коли він ввечері вертався з роботи. А він не їв її биточків під соусом мадера, а варив собі куплені в супермаркеті сардельки, які заїдав салатом з пластикової коробочки й запивав пивом, хоча на столі стояло добре вино чи домашній фруктовий сік. Найбільше свято для Марини було, коли він все-таки з’їдав її вечерю, не хвалив, не дякував, але з’їдав і відсував тарілку, і підводився, і йшов до бібліотеки, і не замикався там. Це означало, що їй можна буде також посидіти з ним. Не поряд з ним на софі, а в куточку за маленьким столиком, поки він сидить і дивиться на корінці книжок за каламутними дверцятами.

— Ти б дозволив протерти скло на шафах, — несміливо казала Марина.