Довгі години без Ґабріеля видались їй нестерпними. Марі катувалася. Як?! Фактично оголитися перед цим парубком і отримати тільки це — мовчанку й утечу!.. Зрештою, Ґабріель виявився не ліпшим за інших чоловіків.
У п’ятницю о сьомій вечора знесилена, розчарована і роздратована Марі на кісточках ніг помітила екзему. Щоб покарати себе за надмірне очікування, вона поставила ноги на табурет і розчесала вавки до крові. Її будинок аж стугонів від нудьги. Серед духу церати, яким пропахло її обійстя, Марі не могла зосередитися ні на чому: ні на іржавій підкові над віконницею, ні на перекидному календарі, ні на газетах із оголошеннями...
О восьмій у двері подзвонили.
Там стояв він.
Радощі переповнили її. Хоч він і пішов, проте повернувся він все ж до неї! Марі прикрила закривавлені ноги, запросила священика досередини, запропонувала випити або поїсти. А він із серйозним виглядом відмовився і навіть не став сідати.
— Марі, я багато міркував про те, що ви мені розповіли, про жахливі одкровення, свідком яких я мимоволі став — свідком німим, адже не можу порушити таємницю сповіді. Тож я усамітнювався на два дні, щоб подумати. Переговорив із єпископом, а також зі священиком, який навчав мене у семінарії. Не згадуючи вас прямо, я виклав обставини, щоб збагнути, як мені чинити далі. І вирішив. Це стосується нас обох.
Панотець урочисто — так, ніби питав її руки — взяв Марі за руки і міцно їх стиснув. Вона затремтіла.
— Свої проступки ви виклали перед Господом.
Він стиснув пальці міцніше.
— Тепер у скоєному зізнайтеся перед людьми.
Марі забрала свої руки з рук священика і відступила на крок.
А він наполягав.
— Саме так, Марі! Ви маєте визнати свою провину! Заради правосуддя. Заради рідних усіх жертв. Заради істини.
— Чхати я хотіла на істину!
— Неправда. Істина все ж важить для вас, адже мені ви зізналися!
— Так, вам! Лише вам! І більше нікому!
Тут Марі із жахом збагнула, що юний абат нічого не второпав. Вона не збиралася прислужуватись істині. Ні! Це істина мала прислужитись їй! Марі використала істину, аби заманити і спокусити абата. На противагу тому, що він вирішив, Марі зверталася не до Господа, а до нього, до Ґабріеля, не більше!
Він похитав головою.
— Я хотів би, щоб ви звільнили себе і перед очима людей. Підіть до прокурора і розкажіть йому все.
— Зізнатися?! Оце вже ні! Хіба заради цього я боролася стільки років? Ви не уявляєте, як це — пережити цілих два судові процеси... І я перемогла, розумієте? Перемогла!
— І що ви здобули, Марі?
— Честь і гідність!
— Фальшиву честь і фальшиву гідність...
— У цих царинах важить лише видиме.
— Однак ви все ж пожертвували своїми честю і гідністю. І прийшли до мене із тягарем.
— Так, прийшла до вас. Але тільки до вас!
— І до Господа теж.
— Звісна річ...
— А Господь, як і я, прийняв вас такою, якою ви є: себто винною. Господь, як і я, любить вас, як і раніше.
— Невже?!