Печатка янгола: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

По кілограму картоплі кожному на два тижні. П’ятдесят грам масла на місяць. А ще: ріпа, кольрабі, буряк, корінь селери, бруква і топінамбур. Звучить майже як вірш, однак нагодувати таким не можна ні чоловіка, ні сина. День за днем на дверях крамничок з’являлося дедалі більше табличок з розпачливими словами: «М’яса немає», «Хліба немає», «Молока немає». А сімейство Трала-Лепаж на вулиці Сени зголодніло. А було ж іще і «Немає вугілля», — тому воно змерзло. Рафаелева мати добре це пам’ятає. Одного ранку у грудні 1941 року, щоби зігрітися, їм довелося спалити кілька стільців і старий фотель.

Отже, голод і холод були надто принизливими. А до цього додавались і повітряні тривоги: найбільше з принижень — бігти до підвалу в домашньому халаті, аби чекати годинами, торкаючись інших тіл і вдихаючи дихання сусідів, з якими вони навіть не віталися на сходах. Перелякані тремтливі жінки зі спицями і в’язанням; чоловіки, які, мов у траншеях, нервово ножем вирізали фігурки із деревини. І її янголятко — Рафаель. Їхнє любе янголятко у дванадцять і тринадцять років тихо грало на флейті в закутку сховища, заспокоюючи інших і розважаючи своїх засмучених батьків...

І в усьому — голоді, холоді, нестерпній тісняві сховиськ, уже не кажучи про трагічну загибель месьє Лепажа-батька, — завинили німці.

Зрештою, що знав Рафаель про цю особу, про цю... як там її? Якесь снодійне ім’я! Як можна думати, ніби добре спізнав когось за такий короткий час? І вручити своє життя в її руки?! Чим займалася ця Заффі під час війни?! Авжеж, тоді вона була ще дитям. Проте що робили її батьки? Рафаеле, тобі про це відомо?!

— Її батьки померли, обоє, мамо.

— Це зараз вони мертві. А під час війни вони ж не були мертві, правда?

— Ні.

— Тому я й питаю, чи відомо тобі, що вони робили тоді. Чи підтримували той... страхітливий режим! Ти щось про це знаєш?

— Ні.

— Ага! От бачиш!

Вона сказала це переможним тоном. Ніби щойно виграла партію.

— Бачу що?

— Ну-бо... можливо, це були... можливо, вони робили...

— Слухай, матусю...

Тримаючи у правій руці слухавку, лівою Рафаель проводить по відсутньому волоссю на своїй голові.

— ...Ти ж не вважаєш, що провина передається у спадок?

— Не в цьому річ...

— Чи ти думаєш, що Заффі успадкувала... не знаю... якусь специфічну тевтонську ваду... яка робить її схильною до жорстокості й збочень? Що саме ти хочеш сказати?

— Я ні на що таке не натякаю, янголе мій... Просто кажу — але вкладаючи всі сили, Рафаеле, усю любов до тебе, бажанням бачити тебе щасливим в особистому житті та кар’єрі: Не роби цього! Послухайся матері, довірся мені! Це ж божевілля!

І Ортанс де Трала-Лепаж, сидячи перед бюрком у блакитному будуарі на третьому поверсі свого майже шато в Бургундії, розридалася.

— Гей! — дивується Рафаель. — Що я чую? Мамуся аж так засмучена? Слухай, мамочко, я тебе дуже люблю, але не слід забувати, що я флейтист! І що вже двісті років флейта є символом франко-німецької дружби! Згадай Йоганна Йоакима Квантца, який винайшов ключ «мі-бемоль»: він же був знаним колекціонером французького мистецтва! Сам Вольтер відвідував його в замку Сан-Сусі![12]

Ортанс рюмсає ще голосніше. Таке враження, що вона із сарказмом повторює назву «Сан-Сусі» — але, хтозна, може вона просто чхнула?

— Згадай про Бьйома, — відчайдушно веде далі Рафаель. — На що було б схоже моє життя без флейти Теобальда Бьйома?[13]А де він вирішив патентувати свій винахід? У Парижі, мамо! У Паризькій академії наук!

І знову жодної виразної відповіді по той бік дроту — лише повискування й сопіння.

Поклавши слухавку, Рафаель якусь мить стоїть у коридорі, замислений і невдоволений. Він не передбачив такої лютої реакцію з боку мами, і це вкрай сильно його бентежить. Незалежність — це дуже добре, і все ж цілком природно, коли на вашому весіллі присутня матір.

А мадам Трала-Лепаж не відступиться. Вона не просто не захоче їхати до Парижа на заручини сина — вона категорично, раз і назавжди відмовиться знайомитися з невісткою.

Рафаель не піддається смутку через її жорстоке рішення. Намагається бути щасливим — така вже його природа; до того ж, він розуміє, що саме йому належить навчити щастю Заффі.

До речі, де вона?

Він знаходить її на кухні, рачки, у гумових рукавичках — вона натирає підлогу. Відколи вони заручилися, вона не вбирається в однострій, але господарство веде бездоганно, як і перше, з такою ж відсутньою посмішкою...

Він спостерігає за нею. Зненацька від її вигляду йому стає лячно.

[12] Йоганн Йоаким Квантц (1697–1773) — німецький бароковий композитор, член Берлінської школи, викладав гру на флейті королю Фридриху ІІ Прусському. Автор популярної теорії гри на поперечній флейті.

[13] Теобальд Бьйом (1794–1881) — баварський флейтист і винахідник. Автор нині відомого варіанту поперечної флейти.