— Хіба можна остаточно знищити гяурів? Вони розмножуються, як бур’яни, — зауважив осман з жовтими зубами.
— Що ти верзеш?! Аллах все розуміє краще за нас, — відповів Ібрагім. — Якщо гяури будуть знищені, у кого ми станемо купувати рабів?
— Пам’ятайте, правовірні: доручіть ваші справи пророку, і він вигідно спрямує їх, — сказав Алі-Юсуп. — Я ж свої справи давно доручив йому...
— Воістину, воістину! — підтвердили всі.
— Тепер я хочу подрімати трохи. Вночі мені погано спалося. Алмасхан, — звернувся він до одного зі співрозмовників, — як брата, прошу тебе, йди подивися, як там невільники? Нагодуй хлопчика, подарованого мені пашею. Боюся, що знесилиться він зовсім. Все плаче, клятий! Якби він заспокоївся, то поправився б, погарнішав, і я зумів би його вигідно продати. Я не сумніваюсь, що його охоче придбають єгипетські мамелюки. Це м’язистий, міцний і в той же час жвавий і спритний хлопчисько. Очі у нього виблискують, як у сокола. Паша розповів мені, що хлопчик ледь не втік з фортеці.
— Продай його в євнухи, ефенді, виручиш немало, — порадив осман з жовтими зубами.
— Ну, скажеш таке! Навіщо в євнухи? У хлопчика обличчя справжнього воїна-мамелюка. Я постарів у работоргівлі, і добре знаю, кого де вигідно збути, — відповів Алі-Юсуп і поклав подушку під голову, збираючись подрімати.
Запала мовчанка. Одні пили каву, інші димили кальяном, треті спали.
— А здорово нас трясе, Ібрагіме, — зауважив рябий Зайдол і подивився через віконце на море. — Ти подивись, які хвилі! — Вони то здіймаються, то падають!
— Дурниці! — спокійно відгукнувся Ібрагім. — Хіба мало у нас траплялося штормів! З дня народження плаваємо. Море і буря так само нерозлучні, мій друже, як грім і блискавка.
— Знаю, але в цьому мало втішного! Не маю жодного бажання пережити вдруге те, що довелося мені випробувати років п’ять тому біля міста Самсуна. Однак якщо східний вітер не затихне, нас очікує, мабуть, щось гірше. Чорне море по-диявольському підступне.
— Ти, Зайдоле, постарів і тому почав боятися моря! Хочеш займемося чимось? Давай зіграємо в нарди!
— Гаразд, — погодився Зайдол. — А на що ми будемо грати?
— На що хочеш?
— На один куруш[32].
— Ой, що таке куруш? Ми ж не жебраки?
— А що ти пропонуєш?
— Якщо вже грати, то на щось путнє.
— А саме?
— Якщо я обіграю тебе, нехай той плечистий хлопець з Ахалціхе стане моїм.
— З глузду з’їхав? Що ти верзеш? Схаменися! Він у мене найпримітніший, і програти його в нарди?!
— Та ти що, може, не зрозумів мене?! Я кажу: якщо я обіграю тебе... Але ж може статися, що ти виграєш?
— А якщо виграю, що ти даси мені?
— Тоді нехай моя довговолоса Ціра буде твоєю!
— Пах-пах-пах! — зацмокав рябий, і у нього загорілися очі.
— А! Подобається? Невже вона не варта твого ахалціхського хлопця?
— Якщо я виграю і отримаю її, у тебе, напевне, очі на лоб вилізуть! Клянуся: я не буду мужчиною, якщо продам Ціру, а не візьму в свій гарем! — вигукнув рябий Зайдол. — Та якщо я програю? Тоді вся ця поїздка даремна. Кепські будуть мої справи, вірою своєю клянусь! Збитки, одні збитки...— і Зайдол сумно похитав головою.
— Сонцем твоїм клянуся, ти краще порахуй мої збитки, якщо я програю! Хіба я втрачу менше, ніж ти? При нинішній дорожнечі Ціра коштує щонайменше тисячу курушів.
— Е-ех, будь що буде! Заплющу очі і наважуся! Гей, щастя моє, де ти? Аллах! — здійнявши руки до неба, вигукнув рябий.
— Аллах! — благав Ібрагім і взяв у руки камателі[33].
[32] Куруш — металева дрібна монета Туреччини; піастр.
[33] Камателі (груз.) — гральні кості; використовуються при грі в нарди, де шашки пересуваються за цифрами, які випадають в камателі.