— Кому починати?
— У кого менше випаде.
Ібрагім кинув камателі.
— Ах, у мене два! — крикнув він.
— Уф, шість! У тебе менше. Тобі починати.
— Дуже добре! — відповів Ібрагім і кинув камателі.— Чотири-п’ять! Це — чотири, це — п’ять!
— Шість-п’ять! — гукнув Зайдол. — Це — шість, а це — п’ять!
— Два-два! От не щастить мені! — пробурчав Ібрагім.
— А нумо, шість-шість! Давай, гяурове поріддя! — азартно підбадьорював Зайдол і кинув камателі. — Е-ех, випало, на нещастя, п’ять-один, — засмучено зізнався він.
— А-ах! Ви ж подивіться! — заверещав Ібрагім, виблискуючи очима: — Шість-шість! Хвала тобі, Магомете!
— Ва-ах! Погляньте на цього сучого сина, — заздрісно промовив рябий, переконавшись, що в Ібрагіма дійсно шість-шість, — ну і кидає, розбійник! А ось і в мене шість-чотири! На цей раз непогано, — втішав себе Зайдол, кинувши камателі.
— Хочеш, щоб я програв Ціру?
— Сподіваюся на милість пророка! — стримано відповів рябий.
— Святий Алі! Допоможи і віддай мені ахалціхського хлопця! — благав Ібрагім.
— Не скигли, грай, — суворо зауважив Зайдол.
— Так, твої справи не такі вже й веселі, — спокійно відповів Ібрагім і кинув камателі. — Шість-п’ять! Це — шість, а це... Ні, стій... так йти небезпечно, у куток зажене мене сучий син... Ні, краще піду так... Ну, ось і п’ять!
— А якщо тепер випаде шість-шість, у тебе потьмяніє в очах, — дратував Зайдол. — Прокляття: три-два. Вах! Він може виграти у мене, ця гяурова пожива!
— А як ти вважаєш? Вихвалятися треба після бою. Гі-гі! Подивись сюди: шість-шість!.. Дякую тобі, святий Алі! — радісно вигукнув Ібрагім. — Послухай, Зайдоле, може, збільшимо ставку?
— Гаразд! Думаєш, я злякався? — сердито відгукнувся Зайдол. — Давай збільшимо!
— Скільки?
— Скільки хочеш!
— Сорок курушів.
— Згоден! Три-два... К бісу того, хто придумав цю гру!
— Шість-чотири!
— Шість-шість?! Ва-а! Аллах, аллах! — так голосно вигукнув зраділий рябий, що Алі-ефенді ворухнувся і вві сні щось пробурмотів. — Хочеш, ще додамо?
— Дуже вже ти розійшовся, Зайдол, — повільно вимовив Ібрагім.
— Додамо, кажу, — наполягав рябий.
— Гаразд! Адже гра моя! Ось тобі чотири-три.
— П’ять-три!
— Шість-шість!