Книжконюх. Дарвін: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ТЕО: Що ж, годі, обговоримо це пізніше! А зараз заплющіть-но очі!

АВА: Прошу?

ТЕО: Ось вам дві книжки. Одна — шедевр, а друга — і слова критика не варта. Понюхайте і розрізніть. Заплющіть очі!

АВА: Але я...

ТЕО: Це буде нескладно. Запах цього генія такий характерний, що миттю стискає вам горло і б’є у голову. Якщо ви й цього не відчуєте, то мені справді не варто втрачати часу у вашій компанії.

АВА: Однак це ж абсурдно! Я можу нічого не відчути і покластися на випадок. Адже в мене аж один шанс із двох!

ТЕО: А я довіряю вам. Тож заплющіть нарешті очі! Ось так, чудово. Спочатку понюхайте цю. Вдихайте глибше. Вдихнули? Переходимо до другої книжки. Ось так, добре. Нюхайте. Ну, і що?!

АВА: Мені дуже шкода. Та ні одна не наштовхує мене на жодну думку.

ТЕО: Прекрасна відповідь! Адже насправді йшлося про дві вельми посередні праці. Даруйте мені цю пастку. Що ж, юна пані, прогрес очевидний. Я впевнений, що ви також маєте дар.

АВА: Месьє Юрґенс, певно, ви не так мене зрозуміли...

ТЕО: Кличте мене просто Тео.

АВА: Якщо ви так хочете. Тео, я відгукнулась на ваше оголошення. Я з радістю даватиму лад у вашій бібліотеці. Це забере певний час, та потім я збираюся піти.

ТЕО: Чому ви думаєте, що я відлюдник? Мудрець може відкрити світ, не відчиняючи дверей. Я живу поруч із найкращими творіннями людей. Можливо, це не так і багато, але це вже принаймні дещо.

АВА: Та ви не слухаєте мене...

ТЕО: Я розповідав вам про свого брата?

АВА: Ні, щось не пригадую, але ж...

ТЕО: Герман був трохи старший за мене...

АВА: Він уже помер?

ТЕО: Гадаю, що так. Принаймні, для мене він уже давно мертвий. У тридцять другому в Берліні я бачив, як він палив книжки... Коли ви бачите, як ваш рідний брат тішиться, мов дитина, тому, що на його очах нищаться перші видання шедеврів, — хіба у вас є інший вибір, окрім як вигнати його зі свого світу? У дитинстві він ловив ос. Клав на підвіконня коробку з-під сірників і чекав, поки туди заповзе комаха. Обережно зачинивши коробку, він годинами слухав, як агонізує оса. Її благання причаровували його. Ось, понюхайте це.

АВА: І що ж це?

ТЕО: Есе про жорстокість, видане авторським коштом. Міцний дух, еге ж? Моєму братові не було й двадцяти, коли він склав цю бридню. Почитайте — і побачите — разючий ідіотизм! Я мав би знищити цю ахінею, та що ви хочете — це ж книжка, хай там яка. Я завжди тримаю її поруч, аби не забувати, чому уникаю людського товариства. За три дні до того, як я виїхав із Німеччини, Герман прийшов і побачив, який я схвильований. Звісно, на це видання пішло чимало коштів, однак як він пишався своїм твором! Кілька годин про нього розповідав. А втім, коли я кажу «розповідав», — краще, певно, тут ужити слово «відригував». «Ти лише поглянь на Природу, — казав він, уважно слухаючи себе. — Хіба не жорстокість лежить у її основі? Кожен вид, аби вижити, мусить знищувати інших. Знищення — основа самого життя! І якщо справді є Бог, відповідальний за створення світу, то він — сама жорстокість, і саме своєю жорстокістю ми подібні до нього. А співчуття лише робить людину слабкою. Аби вижити, мусимо бути сильними. Гріхом треба сміливо прямувати аж до самої істини... і таке інше...»

АВА: І ви дозволили йому верзти це?!

ТЕО: А що я мав відповісти людині, переконаній у тому, що зло — найкоротший шлях до Бога?

АВА: Для чого ж тоді всі ці ваші книжки, якщо вони не допомогли вам знайти гідну відповідь?

ТЕО: Як можна вимагати від книжки у чомусь «допомагати»?! Книжка не повинна бути корисною. Книжка — це лише частинка всесвіту, що запрошує нас до мандрівки. І все. Однак ця мандрівка чомусь усіх лякає — і люди зостаються на пероні. Ви просто не усвідомлюєте, який шанс я вам даю! Навчіться нюхати ці книжки — і вони поведуть вас за собою, і ви підете навіть далі, ніж пішов я, у саме серце задуму. Будьте ж моїм носом, моїм провідником!

АВА: Ви хвора людина.

ТЕО: Ні, насправді хворієте ви. Разом із усіма тими бевзями, що тупцяють у тісних коридорах своїх життів, не помічаючи всесвіту довкола себе. Вдихніть одорати моїх фоліантів — і невидиме відкриється вам.

АВА: І нащо я це слухаю?!

ТЕО: Бо вам цікаво. Бо досі ваше життя було не вельми цікаве.

АВА: Моє життя! Та що ви про це можете знати?!