Книжконюх. Дарвін: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ВІКТОР: Отакої... «Жустина, або Горе від чеснот». Маркіз де Сад...

АВА: Чорт! (Знімає пов’язку з очей.)

ВІКТОР: А ви що собі думали? Понюхаєте — і вгадаєте назву? Бач, а ви стаєте не менш придуркуватою, ніж він! Але слухайте, ох і гидка ж ця книженція!

АВА: Гаразд, спробуймо ще раз. Візьміть одразу три. Будь-які. А цю відкладіть. А тепер дайте мені їх понюхати. У будь-якому порядку.

ВІКТОР: Якщо ви так хочете. Ось вам перша. Переходимо до другої? Ось так. А тепер третя...

АВА: Чекайте... дайте-но ще раз!

ВІКТОР: Ось, дівчинко моя!

АВА: Ні, це не та! Певно, це та, як ви сказали, гидка книженція!

ВІКТОР: Чорт, як вам це вдалося?!

АВА: Не знаю...

ВІКТОР: Вона ж ніби нічим таким не пахне... Слухайте, я вам навіть трохи заздрю: таточко буде вражений! Ось побачите! До речі, не хочу видатися неввічливим, і все ж — як у вас складаються стосунки з батьком? Із вашим батьком?

АВА: Я його майже не знала. Він загинув — нещасний випадок...

ВІКТОР: Даруйте...

АВА: Та ні, все гаразд, давно минулося.

ВІКТОР: Зрештою, ще невідомо, що краще — батько-небіжчик чи батько, який вас не любить? Ви навіть не уявляєте, яких зусиль я докладав, аби він мною пишався. «Нюхай, та нюхай же! — торочив він. — Невже ти нічого не відчуваєш, що — зовсім нічого?!» А я нічого не відчував! Даруй, татку, та я не маю дару! Нездара я, ось. Мій ніс не відрізняв Біблію від «Аліси у країні див».

АВА: А історія з кішкою Марґо — невже це правда?

ВІКТОР: О, він вам і про це розповів? А втім, це мене не дивує. Я тоді злився на цілий світ. Мучив тварин. Спочатку маленьких. Скільки ж я відірвав ніжок у коників!.. Та після випадку з Марґо зупинився. Коли тато випустив її з-під того ящика, вона підійшла до мене і потерлась об ногу. Дивилася так, ніби це я щойно її врятував! Як же мені було соромно! Однак винним був він — атож, саме він! У нього замість серця книжка. Певно, він вам і про пожежу розповідав?

АВА: Ні.

ВІКТОР: Я задихався, я більше не міг. Це місце здавалось мені нестерпним! Тож я тут усе підпалив. Але він, як завжди, стежив за мною. Майже нічого не згоріло. Навіть і не знаю, чи хотів я цього насправді. А потім — гоп! І позбулись Віктора!

АВА: Чому ви повернулися?

ВІКТОР: Не знаю. Можливо, просто намагаюсь подратувати його у такий спосіб. Але ж я і дурень! А ви, тільки погляньте на себе! Лише три дні тут — і вже така вправна! Вітаю!

АВА: Може, мені пощастило? Спробуймо ще раз?

ВІКТОР: Якщо хочете.

АВА: Візьміть п’ять різних книжок. Цього разу я нічого не торкатимусь. Підноситиме їх до мого носа ви.

ВІКТОР: Почнемо! (Підносить книжки по черзі до носа Ави — на третій вона його зупиняє.)

АВА: Заждіть... ану дайте-но ще раз останню. (Віктор виконує її прохання.) Так, гадаю, це вона. (Розплющує очі.) То що?

ВІКТОР: Що? Просто в яблучко! Ось бачите: це не тільки сліпий талант!

ТЕО: Мої вітання, Аво.

АВА: О, то ви були тут?

ВІКТОР: Я ж казав: він завжди стежить.