Книжконюх. Дарвін: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Книжконюх

Дійові особи

ТЕО, старий чоловік

АВА, юнка

ВІКТОР, чоловік непевного віку

Обстава: закуток величезної книгозбірні

Моєму татові, що в будні дні гарував,

а у вихідні — колекціонував

Хто з нас ніколи не нюхав книжку?

Коріння п’єси «Книжконюх» — саме тут, у цьому запахові, пов’язаному зі спогадами про дитинство.

Мій тато — у будні дні він, мов віл, гарував, а у вихідні колекціонував — часто водив мене по букіністах столиці. Я по кілька годин проводив серед ароматів старих книжок — і був від цього в захопленні.

Чи існує тісний зв’язок між змістом книжки та її духом?

«Ні!» — буде категорична відповідь тих, кого лякає туманна царина уяви.

Або — «Авжеж!» — радісно ствердять інші, і серед них буду я.

«Книжконюх» — це фантастичний твір — а мій тато найбільше любив саме таку літературу.

Тут на кожній сторінці також є «тато». Такий незграбний у своїх сплесках ніжності — однак, завдяки пахощам книжок, я можу дотягнутись до нього і зрозуміти.

Ми полюємо на одному полі. Я збирав колись комікси про Боба Морана, а він — усе, певною мірою пов’язане із зірками, життям у всесвіті, незбагненними таємницями...

Одна ворожка навіщувала татові долю моряка і смерть у відкритому морі. А він став фарбарем і помер від серцевого нападу у кількох сотнях метрів від вокзалу, розписаного Полем Дельво, що впродовж багатьох років був нашим сусідом.

Мені тоді було двадцять два роки.

Ми часто говорили про смерть. Тато сміявся і жартував, що того дня, коли смерть прийде, він спробує подати мені знак, перш ніж піднятися до зірок. «Смикну тебе за ногу», — так казав він.

Одного нещасливого дня тато згас — і я взяв великий білий аркуш та розрізав його на десятки маленьких клаптів. На кожному папірці я написав «ні» і лише на одному позначив «так». Потім зім’яв папірці і поклав купкою перед собою.

Я здивувався, коли почув власний голос — такий урочистий і водночас ламкий, як це зазвичай буває у дні жалоби: «Тату, якщо хочеш подати знак, то зараз якраз є нагода. Зроби так, аби я вийняв отой єдиний папірець». І щоби надати вчинкові більше серйозності, я схилився чолом на купку. Зосередився на кілька секунд — і підняв голову. І саме тієї миті помітив, що один із папірців приклеївся до чола. Папірець упав. Я тремтячими руками розгорнув його і прочитав саме те слово, на яке чекав: «ТАК!»

Я ніколи не сприймав це за сигнал чогось — радше за переморгування двох закоханих у фантастичну літературу чоловіків.

«Книжконюх» — це наше переморгування, яке триває і досі.

1.

ТЕО: Сподіваюсь, алергії у вас немає.

АВА: Алергії? А що?

ТЕО: Бо якщо є, то краще відмовитися відразу. Довго не протримаєтесь. Книжки — ще ті вередухи, а пил, який панує на цих полицях, не терпить ані найменшого прояву слабини. Ті, хто приходили сюди до вас, не витримували і трьох днів. Уявляєте? Лише три дні!

АВА: Тож я не перша?

ТЕО: Та ви, певно, жартуєте! Це оголошення я дав так давно! Жодного разу ніхто не впорався... Авжеж, робота ця непроста, я згоден, одначе ж оплата, яку пропоную, також чималенька — хіба це не так? Отож, юна пані, перед вами — найвизначніше з сущих зібрання книжок. Жодна книгозбірня у світі не може похвалитися такою кількістю томів. І ця зала — найменша! Згодом я покажу вам і решту. Дивовижний лабіринт, де із шедеврами сусідують грошові історійки для дурних дівчисьок. Відчуваєте запах пожовклих сторінок? О, якби ми познайомилися тоді, коли я ще не страждав через оцей дурнуватий хронічний нежить, що забив мені ніздрі! Ви вказали б на будь-яку книжку, і я із заплющеними очима, лише за запахом вгадав би назву, автора, рік видання і решту вихідних даних. Не вірите, га?