ЛІКАР (саркастично): Тому ви вирішили реваншувати зі своїм гінекологом?
ПАНІ: Ви уїдливий. І я знаю, чому. Я починаю вас приваблювати.
ЛІКАР: Застосовуєте гіпноз?
ПАНІ: Так. Іще коньяку? (Не дочекавшись відповіді, сама собі наливає.) У моєму віці жінка або гіпнотизує, або йде до біса. Тільки в молодості все виходить безпосередньо.
ЛІКАР: Дарма ви себе бичуєте. Якщо не помиляюся, вам близько тридцяти... Згадайте Бальзака, для жінки — сам розквіт.
ПАНІ: Тридцять п’ять.
ЛІКАР: Ну, тридцять п’ять. Страшне діло. З вигляду ви молодша. Моїй жінці скоро стукне п’ятдесят, а вона не переймається цим. Вона навіть співає у ванній, зовсім як тридцять років тому, коли ми одружилися.
ПАНІ: Ті самі пісні?
ЛІКАР: А що?
ПАНІ: Це ознака старості. (Зненацька обливається сльозами.) Ви її кохаєте?
ЛІКАР: Ну, так... Ви лишень не плачте. Ви дуже, дуже вродлива жінка. Вам нема чого боятися.
ПАНІ: Знаєте, чому я не можу завагітніти? Він відмовляється зі мною кохатися. Мушу просити, як милостині, слідкувати за своїми днями фертильності, хитрувати, ховатися... Це принизливо й огидно... Він розливає своє сім’я праворуч і ліворуч, для всіх, і мені це відомо, але тільки не своїй дружині... Почуваюся старою, як світ, і боюсь залишитися сама...
Вони обіймаються. І раптово обоє відчувають, що це більше, ніж прояв дружби. Лунає дзвінок у двері.
ПАНІ: Хто це?..
ЛІКАР: Не знаю. Що за чортівня? Може, інтимний візит? Ну і деньок сьогодні!
З’являються Вагітне Дівча і Пес.
ДІВЧА: Докторе! Яке щастя, що ви ще тут! Вибачте, що ми сюди так уторглися, проте нам необхідна ваша допомога.
ЛІКАР: Чому ти не вдома? Чому вештаєшся сама в темряві?
ДІВЧА: Докторе, я не сама.
ЛІКАР: Розумію.
ДІВЧА: Я разом із псом. Он.
ПАНІ: Ой, який нечепурний! Блох не має?
ПЕС (бурмоче): Можу й тобі позичити, коли дуже треба.
ЛІКАР (оглядається): Хто це говорить?
ДІВЧА: Бачу, що у вас гостя. Мабуть, ми невчасно нагрянули, але ми не маємо більше де прихиститися.
ЛІКАР: Я зателефоную на вокзал, можливо, ще встигнеш на останній потяг... А де твій дядько?
ДІВЧА: Не турбуйтеся. Я зараз від дядька якомога подалі.
ЛІКАР: Як це?..
ДІВЧА: А отак. Ви не хвилюйтеся, я знаю, що роблю. Нам із песиком треба тільки переночувати. Постеліть якесь рядно он там у кутку, і буде добре. Чи не так, песику?
ПЕС: Ясно, що ні. Я звик спати в ліжку.