ПЕС (глузує): Гав, аж згоряю від сорому.
ДІВЧА: Я, здається, знаю, куди ми можемо піти. Але ти поспішай, бо ще запізнимося, а той чоловік украй пунктуальний.
ПЕС: А він розумний?
ДІВЧА: Не знаю, але добрий, і це напевно.
ПЕС: Ліпше був би розумним.
ДІВЧА: Швидше, швидше.
ПЕС: Я ж не експрес. У мене свій стиль.
ДІВЧА: Який іще свій стиль?
ПЕС: Поспішати так, щоб хвіст не випередив голови. Гав?
ДІВЧА: Гав!
Сцена 6
Кабінет Лікаря. Звучить класична музика. Лікар лежить із заплющеними очима на дивані й сьорбає коньяк. Лунає дзвінок у двері.
ЛІКАР: Відчинено! Хай йому грець!..
Входить Гарна Пані.
ПАНІ: Це знову я. Ви мене проклянете.
ЛІКАР (розгублено): Години прийому вже завершилися.
ПАНІ: Я знаю. Просто йшла повз, мій дім тут зовсім поруч. Побачила у вікнах світло і раптом згадала, що моя рукавичка залишилась у вас... Правда, я про це згадала ще вдень, але не мала змоги повернутися... Отож.
ЛІКАР: Справді, я зовсім забув про вашу рукавичку. Ви пальці не відморозили? Дарма не повернулися вдень, має бути справедливість: ви мені монету, я вам — рукавичку.
ПАНІ: Авжеж. Погляньте в кишеню свого пальта.
ЛІКАР: Ага, ось вона. Згорнулась у клубочок, пустунка.
Гарна Пані збуджено натягує рукавичку на руку.
ПАНІ: Вона на вигляд якась завелика. Бачите, як сповзає вниз по руці?
ЛІКАР: Поспішаєте?
ПАНІ (з істеричною ноткою в голосі): Ні, не зовсім. По-правді, зовсім не поспішаю... Вам навіть важко уявити, як я зовсім не поспішаю, докторе. А ви, я бачу, релаксуєте?
ЛІКАР: Як би це сказати... Я зазвичай після роботи теж нікуди не поспішаю. Я полюбляю усамітнення й тишу, а мій дім...
ПАНІ: ...надто не схожий на те, що ви полюбляєте.
ЛІКАР: Частково. Тут ніхто не тривожить мого спокою. Хороша музика, зручний диван, щоб голову притулити... Мені подобається обміркувати день, що минає, і заглянути в завтрашній.
ПАНІ: Ви ще заглядаєте в майбутнє?
ЛІКАР: А що в тому поганого? Вам не цікаво знати, якими справами заповните кілька прийдешніх днів?
ПАНІ (з досадою): Це неважко вгадати.