Боснійські драми: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ІНЕС: Птахи тобі весь розум випили. Тут потрібні ромашка й материнка. Тебе треба лікувати від самого початку. Я тебе лікуватиму, як тебе ще ніхто ніколи не лікував.

ДЕНІЗ: Це, без сумніву, якийсь храм. Який Бог тут мешкає? Тут моляться багато людей. Храм недавно горів. Схожий на величезну пудреницю з тюбиком помади, від якої залишилася половина. Одна його половина повалена в кущі.

ІНЕС: Може, ти набредеш на якусь ханаку, де тебе нагодують?

ДЕНІЗ: На обгорілому даху стоїть чоловік і співає. Зараз троє чи четверо чоловіків входять до кола і починають крутитися. Ніби круться довкола якогось невидимого сонця.

ІНЕС (збирає трави, підносить їх до світла): Я зроблю тобі суміш. Ліки що гіркіші, то сильніші. Ти велика мала бешкетниця. Ти мала замазура, яку треба нашльопати по дупці. Чому ти мені таке робиш? Хіба ти не знаєш, що гість для нас — святе? Ми з тобою могли би багато чого досягти. Але ти мусиш навчитися, як треба поводитись. Гість є гість.

ДЕНІЗ: Очі в них якось повернуті всередину, тому здається, що вони, крутячись, позасинали. Де ті жінки, де ті діти?

ІНЕС: Коли ми гинемо — це нічого. Але коли отоді застрілили Фердинанда, спалахнув цілий світ, і біди й нещастя від того моменту не припиняються.

ДЕНІЗ: Тсс! Що роблять ці дві нещасні, які сидять навпочіпки одна навпроти другої, заглядаючи одна одній в обличчя і в потік? Кожна притягнула з собою крило намету, надриваючись, як мурашка, яка узяла на себе заважку ношу. Що в тому брезенті? Каміння, залізо? Щось їстівне? М’ясо. Вони щось шепочуть одна одній. Чи це якийсь обмін?

ІНЕС: Начувайся, мала замазуро.

ДЕНІЗ: Я мушу їх почути. З ними разом ніби весь ліс бурмоче.

ІНЕС: Тут багато коріння...

ДЕНІЗ: А потік, навпаки, ніби замовк, його більш не чути.

ІНЕС: Ти постійно перечіпаєшся через мої спогади.

ДЕНІЗ: Можливо. Мені зараз потрібно лише розвести широко руки й зникнути в тому бурмотінні. Розбурмотітися.

ІНЕС: Я не збираюся з тобою торгуватися.

ДЕНІЗ: Може, зникнути легше, ніж я можу собі уявити?

ІНЕС: Я пробачаю тобі ті 25 марок.

ДЕНІЗ: Чи це якась гра? Вони торкаються одна одної. Зараз одна торкнулася щоки іншої.

ІНЕС: Даю тобі кухню.

ДЕНІЗ: Тепер обидві торкаються руками одна одної.

ІНЕС: Я без тебе вже не зможу. Ти ніби крізь землю провалилася, маленька моя королівно.

ДЕНІЗ: Зараз їх перериває озброєний до зубів чоловік. Що перериває? Обмін? Що його так розлютило?

ІНЕС: Я помру від горя.

ДЕНІЗ: Вони його не слухають. Думаю, вони його не помічають. Він б’є їх солдатськими черевиками і прикладом. Стріляє в птахів і в повітря. Вони глухі й сліпі до всього, крім того, що є в брезенті, який вони зараз розгортають одна одній.

Деніз прикриває очі руками.

ІНЕС: Яка темрява. Ти прийшла до мене, як лунатичка, пішла, як лунатичка, пропадеш, як лунатичка. Впадеш до потоку.

ДЕНІЗ: Зараз солдат здійснює обмін: брезент за брезент, тіло за тіло, кожне з яких зараз повертається до свого крила. Але ж у якому стані? Отже, це мало бути зроблено. Біля одного поклали руку, як відкинуту рушницю. Дві культі, які шукають одна одну?

Вони й далі сидять навпочіпки і щось перебирають. Тільки зараз чути й потік. Це якийсь горловий звук. Якби їм було дано, це було б якесь хихотіння птахів. Є такий дивний сміх на світі. Птахи й потоки хихотять, коли немає нічого смішного.

Солдат розганяє їх солдатськими черевиками і прикладом. Він у нестямі. Що він лютіший, то вони спокійніші.

ІНЕС (шукає на землі, просіює землю, пісок, рослинки): Озвися, або я вмру.