Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ім’я?

— Протей.

— Професія?

— Змінювач форми.

— Стать?

— Будь-яка.

— Парча?

— Вузол.

Наполегливість забезпечує найвищий успіх. Попри біль, дійте на основі асоціацій. Передчасний кінець — хибне зцілення. Не майте передчуттів.

Усякий рух — це пошуки, усяке сподівання — сподівання невдачі, усякі пошуки закінчуються на своєму початку. Увесь візерунок імпліцитний у першому стібку, перший мазок — остаточний орнамент. Але це знання заборонене, бо танок слід дотанцювати до кінця.

Початковий рух — завжди ініціація.

Присутність Мішкіна слід виснувати з його відсутності. Запасну частину для Мішкіна знайдено. Лишається тільки знайти її.

НЕ ЇЖ УЗДОВЖ ЛІНІЇ

72

Порт Арахніс стоїть на кривуватому довгому півострові, що тягнеться в розтоптані сонцем східні води Яванського моря. Це типове південно-азіатське місто, повне хаосу і пронизане суворими та незбагненними правилами поведінки. Дух сотень змішаних екзотичних пахощів хвилює чуття мандрівника, ще коли він перебуває за кілька миль у морі. Ці запахи у своїх щоразу змінюваних комбінаціях пробуджують у західних людей приховані почуття, наслідки яких непередбачувані. Зринають спогади про події, яких людина ніколи не переживала; ворушаться абсурдні та неможливі відчуття. Ця сенсорна навала не може не вплинути на мандрівника, звиклого до прохолодного прийняття в пісних містах Заходу. Схід без зусиль пробиває зовнішню раціональну, прозаїчну оболонку особистості мандрівника, формуючи і змінюючи його, піддаючи його фрагментам прозріння, митям страху та просвітління, незрівнянній млості та пристрасним поривам. Підхід до Арахніса — перший крок до мрії.

Звісно, відважний західний мандрівник не визнає цього всього. Про це навіть не думають двоє чоловіків і жінка, які на заході сонця направили свій паровий катер у внутрішню бухту Арахніса у формі півмісяця. їхнє невігластво було дитячим і зворушливим, проте не надавало захисту від неймовірного світу, який поглинав їх.

Пришвартувались у дедалі густішій пітьмі. Свої плани вони підготували давно. Передбачили все, зважили на кожну можливу зміну шансів. Урахували все, крім того, що не піддається обрахункам.

Араб і дівчина лишилися на катері й стерегли предмет у торбі з мішковини. Гладун вийшов із катера й пішов уздовж гавані в захищене мурами місто, проминув вулицю Продавців птахів, вулицю Собак, вулицю Забудькуватості, вулицю Численних дверей... Дивні вони мали назви, якщо людина в настрої думати про такі речі.

Гладун почувався не дуже добре. Після хитавиці на катері він відчував нудоту, яка не минула ще й досі. Його організм зазнавав різноманітних струсів, а він був не з тих, хто легко пристосовується.

І все-таки, робота майже виконана. Цікаво було пригадати її початок. Із ним зв’язався якийсь літній чоловік. Той чоловік хотів, щоб певну річ — запчастину до двигуна — послали іншому певному чоловікові, родичеві, який прибився до планети з назвою Гармонія і не може повернутися, поки не отримає цю запчастину для свого несправного космічного корабля. Проблема здавалася досить прямолінійною — проста справа логістики. Але трапились непередбачені ускладнення, які нагромаджувались, аж поки не стало здаватися, ніби немає жодного способу доставити ту запчастину, аж поки той молодий родич не постаріє чи й помре. Отже, літній чоловік, бувши бізнесменом, пошукав інших каналів. І натрапив на гладуна.

Принаймні він так розповідав. Ця розповідь була не менш нічогенька, ніж будь-яка інша, і майже не менш імовірна.

І тепер завдання вже майже виконане. Гладун уже лишив позаду невирішені ускладнення, з якими зіткнувся, маючи справу з Джеймісоном, а зрештою і з місцевим вождем, його жерцем і загадковим білим чоловіком у джунглях. Кожен здається загадковим, поки не дізнаєшся про його мотиви (кожна ситуація складна, поки перебуваєш у рамках її факторів і обставин). Але люди не усвідомлюють, що можна піти геть, просто лишити ситуацію невирішеною, її загадки — без відповіді. Потрібна сила волі, щоб учинити так, і навіть ще більша сила волі, щоб не з'ясовувати такі непродуктивні питання, як-от: як та запчастина до двигуна потрапила в те невірогідне село в Південній Азії? Хто був білою людиною в джунглях і чому вона так цікавилася запчастиною? Чому вождь ухвалив рішення тепер, після років нерішучості? Чому Джеймісон, спритний торговець, віддав запчастину за таку мізерну ціну? Чому ніхто не перешкодив гладуну і його помічникам під час їхнього відплиття? І так далі, і так далі, ad infinitum.

Проте гладун чинив опір банальним пасткам, де за наживку правила цікавість. Він знав: таємниця — лише брак даних, на всі запитання є лише невелика кількість відповідей, повторюваних безмежно й здебільшого банальних. Цікавість убиває. Треба просто лишити позаду всі спокусливі проблеми, милу ірраціональність — і вирушити належної миті, що він і зробив.

Усе справді йшло за планом. Гладун був задоволений. Він лише хотів, щоб минула пекуча пустота в шлунку. І не паморочилась голова.

Вулиця Мавп, вулиця Сутінків, вулиця Пам'яті. Що за дивні назви обрали ці люди! Чи, може, їх туристичне бюро повигадувало? Це не мало значення, гладун запам'ятав шлях дуже давно й достеменно знав, як іти. Ішов, не кваплячись, по базару, повз штабелі мечів, кошики зелених і помаранчевих горіхів, купи сала, срібної риби, сувої бавовняних тканин, забарвлених у кольори веселки, повз гурт усміхнених чорних людей, що били в барабани, поки танцювала золота молодь, повз штукарів та пожирачів вогню, повз чоловіка, що спокійно сидів, тримаючи на повідку горилу.

Спека була незвичайною навіть для тропіків, так само й запахи — спецій, гасу, деревного вугілля, олії, кізяку — і звуки: шварґотіли чужі голоси, рипіло водяне колесо, ревіла худоба, пронизливо гавкали собаки, брязкотіли мідні прикраси.

Були й інші звуки, які годі було ідентифікувати, інші сцени, які годі було зрозуміти або порівняти з чимось. Чоловік у чорній пов'язці на голові повільно робив глибокий розтин на стегні хлопця ножем з інкрустованим руків'ям, а юрба спостерігала й хихотіла. П'ятеро чоловіків урочисто гамселили кулаками шмат гофрованого заліза, вздовж їхніх рук текла кров. Був чоловік із синім каменем у тюрбані, що випускав клуби білого диму.

І все-таки гладуна не полишало відчуття запаморочення, внаслідок якого все оберталося й повільно падало ліворуч, і порожнечі, немов він утратив у собі щось велике та заповітне. Бізнес не дуже тішить, коли почуваєшся недобре: наступного тижня треба побачити лікаря в Сінгапурі, а тим часом йти повз вулицю Злодіїв, вулицю Смерті, вулицю Забудькуватості, — хам їм біс із їхньою претензійністю! — по вулиці Лабіринту, вулиці Бажання, вулицях Риби, Реалізації, Горіхів, Двох Демонів, Коней, ще кілька кварталів до дому Аліда.

Якийсь жебрак ухопив гладуна за рукав:

— Подайте дрібняк, пожалійте, щоб я прожив ще один день.