Варіанти: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Джонні Алеґро цього ранку занедужав. Насунув циліндр на своє чорне лискуче волосся. Ретельно розправив манжети шоколадної мохерової сорочки. Тепер він був готовий до роботи.

Задзвонив телефон. Алеґро схопив трубку:

— Алеґро слухає.

— Джонні? Це Гаррі ван Орлен.

Алеґро уявив собі череватого бандита із роззявленим ротом, важкими щелепами, щетиною та брудними нігтями.

— Ну, що там? — кинув Джонні. Він не любив нікчемних бандитів, дарма що його робота часто вимагала вовтузитися з ними вісімнадцять годин на день.

— Та й таке, Джонні. Ти пам'ятаєш роботу, яку ми виконували на Саут-Мейн-стріт?

— Авжеж! — гаркнув Джонні, одразу впізнавши евфемізм, який стосувався крадіжки зі зламом на складі компанії Wel-Rite на Верік-стріт.

— Що ж, ми знайшли покупців на весь інвентар, за винятком однієї залізяки, з якою досі захрясли.

— Що це за товар? — запитав Джонні.

— Це якийсь механізм, названий запчастина L-1223A для космічного двигуна. Його мали послати якомусь хлопцеві на ймення Мішкін у місце, яке називають Гармонією.

— Ну, то продайте її.

— Ніхто не хоче купувати.

— Тоді викиньте її куди-небудь!

Джонні бахнув слухавкою по апарату й насупився. Він ненавидів, коли підлеглі набридали йому запитаннями, які могла б вирішити й мавпа, котячись униз на роликах. Але не любив і невиправданих ініціатив.

Саме тоді йому спало на гадку: а може, послати цю запчастину тому типові, як його там, Мішкіну, і набути отак репутацію ексцентричного філантропа. Потім він міг би вдатися до ще кількох гарних учинків, а після цього, можливо, висуватися на виборну посаду.

Ця думка пасувала дивним уявленням Джонні про твердження noblesse oblige, так би мовити, шляхетність зобов'язує. Він потягся до телефона.

Саме цієї миті висадили двері, і троє поліцаїв та автор удерлися в кімнату з піднятими пістолетами.

Джонні з люті аж загарчав , такий був розлючений. Блискавичні рефлекси дали йому змогу пірнути під стіл до того, як кулі поліцаїв роздерли місце, де він щойно стояв.

— Хапайте його! — верещав автор. — Він знає, де та запчастина!

Та Джонні під столом уже натиснув синю кнопку. Частина підлоги під ним відсунулася вбік, і Джонні з'їхав по жолобу в гараж, де з двигуном, що тихенько хурчав, його чекав Mersedes SL-300.

65

Через кілька днів на холодній, покритій листям рафії веранді обшарпаного негодою будинку в нижній частині Кі-Ларґо професор Джон Макалістер переживав мить тяжкого спантеличення. Це був незвичайний стан для високого, статурного русявого фізика з Рокпорта, штат Мен. Коло нього стояла Лоїс, його висока, приваблива дружина з каштановими косами. Вона щойно вийшла на веранду.

Лоїс ще не встигла нічого сказати, як на прохолодну веранду заскочив світловолосий Таї Олівер із п'ятьма кулями в руці.

— Хтось грає в більярд? — безглуздо запитав він.

— Не тепер, Таї, — спокійно мовив професор Макалістер.

Таї повернувся, щоб іти. Але тут навіть його недосвідченому і неспостережливому оку стало очевидно, що було щось дивне й неприродне в поведінці двох людей, яких він знав лише місяць, але вже цінував більше, ніж будь-кого у світі.

— Щось сталося? — запитав Таї.

Перш ніж хтось устиг відповісти, на веранду вийшла, спустившись внутрішніми сходами, Петті, молодша сестра Лоїс Макалістер. Петті ще навіть сімнадцять років не виповнилось, але, як на свої літа, дівчина мала напрочуд розвинені форми. Сіла у вицвілий зелений фотель і схрестила довгі, з розкішними вигинами ноги, що тяглись від стрункої талії, над якою здіймалися пишні й витончено сформовані груди.

— Авжеж, Джоне, — промовила вона солоденьким, мов тістечко, голосом, — щось таки сталося?