Коли Цзилу, Цзен Сі, Жань Ю і Гунсі Хуа сиділи біля Вчителя, він їм сказав:
— Забудьте, що я набагато старший за вас. От ви весь час скаржитесь: «Нас не цінують». А якби знайшовся хто-небудь і оцінив ваші здібності, то як би ви це використали?
Першим поспішив відповісти Цзилу:
— Якби я управляв землею, здатною виставити тисячу бойових повозок, то, хай би вона навіть була стиснута між великими царствами, страждала би від ворожих нападів і тяжко голодувала, в ній за три роки всі пройнялися б відвагою і усвідомленням обов’язку.
Учитель на це всміхнувся і потім спитав Жань Цю:
— А що ти, Цю, скажеш?
— Якби я управляв землею завбільшки в шістдесят чи сімдесят, а то хоча б і в п’ятдесят чи шістдесят лі, то за три роки я привів би увесь тамтешній народ до добробуту. Але для розповсюдження ритуалу з музикою був би потрібен чеснотливий муж.
— а що ти, Чі, скажеш? — Учитель спитав Гунсі Хуа.
— Не можна сказати, що я це вмію, але я хотів би навчитися і тоді бажав би стати молодшим розпорядником церемоніалу, щоб прислужувати в повному ритуальному вбранні в храмі предків і на зустрічах володарів.
— А що ти, Дянь, скажеш? — звернувся Учитель до Цзен Сі.
Замовкли струни, з їхнім останнім відзвуком Цзен Сі відклав лютню, підвівся і відповів:
— У мене інше, ніж у них, бажання.
— А що ж тут поганого? — сказав Учитель. — Адже кожен висловлює своє бажання.
— У кінці весни, коли вже зіткано весняні шати і було би зі мною п’ять-шість молодиків і шість-сім підлітків, омитися б у водах І, побути б на вітрі біля вівтаря Дощу і з піснею повернутись.
Учитель, глибоко зітхнувши, сказав:
— Хочу бути з Дянем.
Коли решта троє вийшли, Цзен Сі, відставши від них, спитав Учителя:
— Якої ви думки про те, що вони казали?
— Кожен з них лише висловив своє бажання, — відповів Учитель.
— Над чим ви усміхнулися в словах Ю?
— Державою керують за допомогою ритуалу, а його мова була такою зарозумілою, тому я й усміхнувся, — сказав Учитель.
— А хіба Цю не хотів би правити державою?
— Де ж ти бачив, щоб землі в шістдесят чи сімдесят, а то хоча б у п’ятдесят чи в шістдесят лі не були державою?
— А хіба Чі не хотів би правити?
— Храм предків, зустрічі володарів — чия це справа, як не правителів? Якби Чі був молодшим, то хто би міг стати старшим?
Глава 12. Янь Юань
Янь Юань спитав про те, що таке людяність.
Учитель відповів:
— Бути людяним — значить перемогти себе й звернутися до ритуалу. Якщо одного разу переможеш себе і звернешся до ритуалу, всі в Піднебесній визнають, що ти людяний. Бід самого себе, не від інших, залежить віднайдення людяності.
— А чи не могли б ви пояснити докладніше? — продовжував питати Янь Юань.