Білий замок на Чорній скелі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

За рік слава шляхетного і, що не менш дивовижно, трохи писемного пірата Нода вже гриміла по всіх узбережжях — від північних фіордів до спекотних островів Султанату. Його ескадра збільшилася до п'яти суден. За емблему він обрав собі вовка, що застиг у атакуючому стрибку, над яким шугає альбатрос. Ходили чутки, що своїм феноменальним таланом Нод завдячує тому, що бачить віщі сни.

...Якось пізнього вечора у лазні, коли Тод прибирав у кімнаті масажиста, туди раптом зазирнув один з поважних відвідувачів — відомий у місті балакун, себто оратор, власник кількох крамниць та солеварні. Звався він Чиричем. Пізній гість зажадав масажу і отримав — Тод, прагнучи оволодіти усіма доступними навичками та знаннями, добре навчився і цьому ремеслу. Раніше він чув, що Чирич живе разом із небогою у маєтку з великим садом, фонтанами, білими павичами та іншими демонстративними ознаками розкошів. Той маєток охороняє дружина з двох десятків гайдуків. Про Чирича ходили чутки, що він прагне очолити міські збори — посісти формально найвищу посаду в Аріоді (справжня влада перебувала у руках воєводи міського війська та міського скарбника).

Чирич розбалакався з Тодом, зауважуючи його меткий розум та несподівано добре знання політичної ситуації в Аріоді. З того дня багатія частіше бачили у лазнях, а коли він з'ясував, що Тод письменний, відразу запропонував Сурмусу продати раба. За дві ціни. Поторгувалися і вдарили по руках — за три ціни. У маєтку Чирича Тод зажив, мов у бога за пазухою. Надто, коли зійшовся з його племінницею Ральсіятою. Близько зійшовся. Він став правою рукою господаря, а за деякий час уже командував його збройним загоном. Ганебне тавро на плечі в Тода вправний татуювальник перетворив з огидної свині на голову роз'ятреного, ощереного іклами вепра.

Чирич таки очолив міські збори, і неоціненну допомогу у цьому йому надав Тод. Він роззнайомився з ватажками міської голоти, підмайстрами та крамарчуками, і у слушний час вони, цілковито несподівано для місцевої знаті, на міському віче «викричали» Чирича на омріяну ним посаду. Ральсіята вправно поширила у місті чутки про те, що Тод ніякий не варвар, а нащадок шляхетного роду десь із Півдня, і одружитися з ним — честь для будь-якої аріодської панянки. Історія замовчує, чи повірили тим чуткам, хоча на користь їх правдивості було принаймні два наочних аргументи: перший — письменність Тода, а другий — те, що зовні він зовсім не походив на низькорослих, опецькуватих, рудих або білявих варварів. Був він світло-русявим, струнким, з тонкими рисами обличчя, довгими пальцями сильних рук, а головне — виразними зеленими очима, від яких не могли відвести погляду аріодські дівчата, а часом і матрони.

Чирич справив небозі бучне весілля. Легенда твердила, що троє відунів поєднали молодих у шлюбі на світанку, біля підніжжя велетенського базальтового валуна. Він височів у священному яру, ледь виступаючи над його краями, і був дивовижний тим, що у його вершину немов вросла брила з чистого заліза якогось ідеально сірого кольору. За формою брила нагадувала крісло, а залізо, скільки себе пам'ятали аріодці, ніколи не іржавіло. Ходили перекази, що кільком відчайдухам у різні часи вдавалося відколоти від того «крісла» уламки, які погано трималися, та продати їх десь у далеких світах, проте вже багато років ніхто не спромігся відпиляти бодай шматочка. Зрештою відуни оголосили залізну брилу заповітною, поширивши чутки, що той, хто торкнеться її, помре за три дні.

Майже відбувши шлюбну церемонію, Тод раптом побачив у світлі сонця, що вже торкнулося сірої брили, темно-червону квітку маку, яка розкрила свої пелюстки просто під час обряду. Було щось казкове у цьому видовищі. Квітка проросла із щілини у базальті під самим залізним «кріслом» і немов манила до себе. Тод заявив, що вбачає у цьому добрий знак його богів та, не звертаючи уваги на обурення та остороги відунів, поліз на валун, щоб зірвати квітку у подарунок Ральсіяті. Це вдалося, однак він послизнувся на мокрому від роси базальті, глибоко подряпавши долоню. Намагаючись втримати рівновагу та не зім'яти квітку, він торкнувся порізаною рукою залізної брили. Присутнім здалося, що цієї миті у небо вдарив короткий спалах сірого світла. Тод визнав, що також бачив це. Більше того, він прохопився, що торкнувшись скривавленою долонею холодного заліза, ніби відчув, як його наповнила якась потуга, що розлилася усім тілом.

Пізніше мешканці Аріоду зауважували, що з одруженням у Тодові з'явилися розважливість, цілеспрямованість та твердість у думках і вчинках, ніби він усе попереднє життя привчався нести відповідальність за інших та управляти людьми. Чимало чоловіків у місті й собі потай намагалися полити власною кров'ю залізну брилу, щоб наповнитися силою, про яку обмовився Тод, однак на їх здібностях те ніяк не позначилося. Ті ж, хто чекав справдження пророцтва про смерть протягом трьох днів, були вельми розчаровані — Тод прожив ще зо два десятки років.

Чирич і не чекав, що в особі колишнього раба отримає такого доброго зятя. Тож коли старий воєвода Аріода пішов на спочинок, негоціант доклав усіх фінансових та дипломатичних зусиль, аби колишній варвар Тод став на чолі найбільшого у Ланоді війська.

Владою Чирич насолоджувався недовго — якось його знайшли мертвим у власній спальні. За офіційною версією, міський очільник вдавився рибною кісткою, хоча чому він їв у спальні та куди подівся служка, який йому ту тараньку разом із пивом подавав, лишилося невідомим. Втім, розрахунок тих, хто посприяв дочасному переходу Чирича «за межу вічності», не виправдався — молодий воєвода їх випередив. Вже на поминальній учті Тод, дякуючи за лицемірні співчуття, які місцева знать крізь зуби мусила висловити Ральсіяті та йому, у вишуканій промові «між іншим» сказав, що найкращим головою зборів міста буде... його люба дружина. Не встигли «вершки суспільства» отямитися від такої зухвалості, як воєводу голосними вигуками палко підтримали сотники його війська. Всупереч звичаям, їх запросили до тризни при зброї, тож справу було зроблено.

Незабаром Тод, виступаючи на зборах, заявив, що досить Аріоду терпіти зазіхання на його угіддя сусідів, і оголосив похід проти найближчого міста — Котідана. А щоб Ральсіяті удома було затишніше, із собою він прихопив юнаків-заручників з кожної впливової родини Аріода. Воєвода здобув несподівано легку перемогу над супротивником — на його бік перекинулися місцева голота та чернь з Котідана. Збільшивши таким чином своє військо, Тод рушив далі, розширюючи свої володіння. Звістки про його перемоги зміцнили становище Ральсіяти. Незважаючи на вагітність та народження первістка Ярса, вона добре поралася у місті — впорядкувала податки, запровадила патрулювання вулиць міською вартою, вкоротила апетити лихварів та спекулянтів, наказала скласти план міської забудови. Трофеї, що їх надсилав Тод, вже давали підстави поміркувати і про міській водогін та закласти нову кам'яну фортецю...

За три літа владу Аріоду, спершу під примусом Тода, а дедалі більше добровільно визнали майже усі міста Ланодської рівнини. Лишилося три найзаможніші порти на її південному узбережжі. Їх було обнесено кам'яними мурами, там встигли створити регулярні армії найманців та зародки військового флоту. Одним з цих міст був Гирлон.

Тод не поспішав оголосити війну портам — остерігався невдачі, яка могла б підірвати його авторитет у війську та серед народу. Він саме прибув на короткий перепочинок до Аріода, коли один з купців, який привіз для Ральсіяти небачені тут досі бузкові перли, розповів їй про пірата Нода Шляхетного, який, за чутками, мов дві краплини води схожий на воєводу Тода. Той Нод на чолі піратської флотилії нишком обійшов північно-західне узбережжя континенту і раптово з'явився у південних водах, несподівано атакувавши валку суден, які везли багатющий вантаж товарів з Архіпелагу. Купці йшли без військового захисту, бо не очікували північних варварів так далеко на півдні. Дотримуючись своєї шляхетної звички, Нод зберіг життя усім полоненим. Судна він також не забирав, вилучивши лише найцінніші речі — коштовності, прянощі та шовки. Ця пригода зробила пірата «героєм всіх морів за версією всіх портових шинків». Нині Нод спродував трофеї у Азборані — другому з портів.

Відразу ж було споряджено пошуково-дипломатичну експедицію на південне узбережжя. Найнявши корабель, та експедиція вирушила на пошуки фартового ватажка піратів. Знайшли його не одразу, мало не потонули, але, зрештою, один з піратських кораблів сам напав на них. За два дні посольство від Тода на острові Пуринатос постало перед ясними (зеленими, направду) очима пірата Нода.

Наукові джерела та легенди подають розбіжні версії зустрічі братів-близнюків. За однією, вона відбулася за місяць на одному з піратських кораблів, а за другою — близнюки потай пробралися до міста Гирлон, де зустрілися в одній корчмі, що й понині зветься «Тод і Нод». Там під знамените гирлонське міцне вони й склали стратегію подальших дій. Достеменно відомо, що ця історична зустріч відбулася пізньої весни, а план полягав у тому, що Тод має проголосити себе королем всього Ланоду й одразу ж запропонувати найзаможнішому та найвпливовішому багатієві Гирлона визнати це місто суверенним Князівством, а багатія, зрозуміло, оголосити спадковим князем Гирлонським. Так і вчинили.

Тод та Ральсіята коронувалися в Аріоді. При коронації король роздав лицарські, баронські, графські та герцогські титули своїм командирам відповідно до чисельності їх загонів. До титулів додавалися відповідні володіння. Першим серед герцогів присягу на вірність новопосталому ланодському тронові приніс Нод, герцог Азборанський. При цьому місто Азборан ще належало завоювати.

У Гирлон Тод надіслав князівську корону, прикрашену придбаними потай у цьому ж місті найкоштовнішими бузковими перлами та рідкісними фіолетовими сапфірами, які добувалися у Залізних горах. Разом з короною перший король Ланоду подарував першому князеві Гирлонському чимало коштовностей та грошей. Гирлон визнавався суверенною державою, а навзаєм князь Гирлонський надав у розпорядження короля Тода флот для морської блокади Азборана та міста Тасав — третього порту. Його герцогом був проголошений єдиний син королівського подружжя, дворічний принц Ярс. Відтоді усі спадкоємці ланодського престолу носять титул герцогів Тасавських.

Міста Азборан і Тасав здалися на милість переможців за півроку після млявої та й не дуже щільної облоги. Містянам просто набридло сидіти за своїми мурами без звичних прибутків від торгівлі та рибальства. Свою роль відіграли й чутки про те, як процвітають під скіпетром Тода Першого міста і селища Ланоду. Того ж року його суверенітет над собою визнали й племена варварів на північних фіордах. Так Королівство постало у своїх незмінних протягом майже півтори тисячі років кордонах. Королівська династія Ланоду за назвою зображення на гербі Тода стала називатися Вепрами.

Королю не судилося довго правити створеною ним могутньою державою — він загинув під сніговою лавиною на перевалі, повертаючись з ностальгійних відвідин селища варварів, де у дитинстві був рабом. Згорьована королева Ральсіята навідріз відмовилася від регентства при малолітньому синові Ярсі, тож Нодові, колишньому піратові і першому перові Королівства, довелося взяти цю місію на себе. Такий крок брата-близнюка загиблого короля викликав протести частини старих родин Аріода, які сподівалися відновити свою владу після наглої смерті суверена. Вони спробували вчинити заколот, однак, всупереч сподіванням змовників, на їх заклики повалити «узурпатора-пірата» взагалі ніхто не відгукнувся.

Окремим абзацом енциклопедична стаття зупинялася на тому, що «після цього випадку королі Ланоду вигадали міф про „сакральність престолу“. Ця вигадка давала їм змогу цілими сторіччями тримати у покорі та нещадно експлуатувати темні народні маси».

За рік Ральсіята повеселішала, а ще за рік вийшла заміж за герцога Нода Азборана. Підданці розуміли жінку — регента герцога Нода Шляхетного неможливо було відрізнити від загиблого короля. У подружжя народився син, якого назвали Тодом. Від нього й пішли усі наступні герцоги Азборани. Тод — другий герцог Азборан — назвав свого старшого сина на честь батька Нодом. Відтоді й бере свій початок традиція називати цим ім'ям усіх первістків у роду Азборанів. Їх гербом став атакуючий вовк у п'ятикутному щиті, над яким шугає альбатрос. За родовий девіз було обрано вислів: «Перший шляхетною силою». Увірвався цей рід на шістдесят шостому герцогові — Брийомі, вбитому заколотниками за наказом королеви Сафітії.

Очі в Нода злипалися. Він записав у блокнот імена та дати подій початкового періоду історії свого, як виявилося, запаморочливо давнього роду, й тут-таки заснув на дивані у дідовому кабінеті. Спочатку йому снилося море з силуетами дракарів удалині, тоді раптом — спалах сірого світла над святилищем. Далі з'явилася вже бачена у снах картина у світлій залі. Тепер обриси силуету стали виразніші, але головне — цілком проступило обличчя. Здавалося, що живе. І здавалося, що Нод бачив його нещодавно, у... енциклопедії. На нього дивилися світлі очі чоловіка. Раптом вони... кліпнули. Нод підхопився на ліжку. Вже розвиднилося.

3. Скеля із секретом

Дуумвір Дет Дут неквапом ішов довжелезним світлим коридором своєї столичної резиденції. До того, як посісти один з двох рівнонайвищих щаблів у владній ієрархії Республіки, він майже усе життя прослужив у контррозвідці, досягнувши посади її шефа. Підполковник Буртак рухався на півкроку позаду, підлаштовуючись під короткі кроки дуумвіра.

— Молодий Кунстад, — говорив підполковник, нахиляючись уперед, — поводиться відповідно до обставин, у які потрапив.

— Гадаєте, що покійному генералові не було відомо про справжнє походження його батька, і він не лишив онукові жодних натяків на це? — Дет Дут зупинився біля великого вікна — любив споглядати мить початку дощу.

— Судячи з тексту заповіту покійного генерала, ні. Поведінка курсанта також вказує на це, — Буртак говорив у потилицю співрозмовника. — Утім, якщо накажете, можна просто узяти його на тортури, тоді розповість усе, що знає і... не знає.

— Нод Кунстад потрібний Республіці лише живим та неушкодженим! — співдиктатор різко обернувся до Буртака. — Він має бути її відданим слугою! А тортури відданості не сприятимуть!

— Тоді можна спробувати з денщиком генерала — відставним капралом Юсом...

— Та сама проблема, підполковнику! Якщо Юс зникне, Кунстад може запідозрити, куди саме він зник. Контррозвідка нині лише тортурами здатна здобувати інформацію? — Дет Дут знову відвернувся до вікна.

— Зовсім ні. Я особисто завербував двох Нодових однокурсників. Їм поставлено завдання потоваришувати з ним. Також нишком було проведено обшук заміського будинку покійного генерала...