Білий замок на Чорній скелі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ось цей блокнот, — Нод поклав на стіл свій записник.

— Гаразд. Наразі викличу тобі таксі. Будь обережний, але не намагайся викрити спостереження — все одно не вийде, лишень себе викажеш.

— Дід ще про якісь свої улюблені цифри пише, але мені не спадає на думку, що він має на увазі.

— От бачиш, а ще онуком звешся! Йдеться про дату завершення операції: «Шлях Буре гону» — тридцяте квітня п'ятдесят дев'ятого року.

2. «З 0 0 4 5 9»

Вже у місті, розраховуючись з немолодим, вправним і на диво ввічливим таксистом, Нод про всяк випадок занотував його позивний, аби мати змогу викликати саме цього водія у разі потреби. Зупинитися попросив біля продовольчої крамниці неподалік від свого будинку — мав купити чогось попоїсти.

Крамниця розташувалася на першому поверсі двоповерхової приземкуватої споруди, на даху якої непропорційно великими темно-рожевими літерами повідомлялося, що це «Комбінат побутових послуг». Сюди колись давно Нодова бабуся носила до хімчистки дідів мундир та шинелю. Працював тут і чоботар — ветеран війни, інвалід без ноги, якому влада, як виняток, дозволила мати власну легальну майстерню, хоча приватна праця у Республіці була поза законом. Втім, той закон часто порушували, бо державні підприємства були неспроможні задовольнити потреби людей у харчах та одязі.

Вітрини у гастрономі прикрашали незмінні багато років плакати, що закликали до трудових звитяг та помірності у їжі, адже її надмірне споживання, виявляється, шкідливе не лише для здоров'я, але й для безпеки суспільного ладу. Оглядаючи бідний харчовий асортимент на прилавках, Нод упіймав себе на думці, що не знає, які харчі краще вибирати. Коли не стало бабусі, хатні обов'язки взяв на себе Юс, а вступивши до Академії Сили, Нод і поготів не мав змоги навчитися вибирати звичайні харчі — у звільненнях курсанти віддавали перевагу м'ясним консервам, якими добре було заїдати горілку.

Зненацька хтось опустив на його плече важку руку. Різко обернувшись, Нод майже вперся лобом у широке підборіддя... Прена Пренота.

— Привіт, — басовито прогундосив той. — Знаю про смерть твого діда. Співчуваю, — Прен дивився трохи вбік.

— Привіт, — за спиною здорованя Нод побачив мармизку Ларсена.

— Я теж щиро співчуваю, — поквапився сказати й він.

— Дякую. Ви яким вітром у столиці? — Нодові не хотілося говорити з ними про свою скорботу.

— Та ось на канікулах вирішили на екскурсію приїхати, — відповів Лар.

— Разом? Лише удвох? — здивувався Нод, який раніше ніколи не помічав за ними особливої симпатії один до одного.

— Так випадково трапилося, — скоромовкою пояснив Лар. — У потязі зустрілися і вирішили готельний номер на двох найняти. Дешевше виходить.

— Зрозуміло, — знизав плечима Нод, аби бодай щось сказати.

— Слухай! Ходімо пом'янемо твого діда! — раптом запропонував Лар. — Ми тут неподалік один бар учора надибали.

— Та в мене зараз багато клопотів, — спробував відкараскатися Нод. — Стільки усього одразу напосілося... Ларе, ти ж не п'єш, взагалі!

— П'є вже, — відповів за товариша Прен. — А відмовлятися пом'янути не можна — це неповага до пам'яті небіжчика...

Нодові хотілося якнайшвидше спекатися їх, але раптом спало на думку, що місія відповідальності за загадковий спадок, яка раптом звалилася на нього, можливо, потребуватиме доброї військової кар'єри. Вона, як говорив дід, у час війни здобувається сміливістю і розумом, а у мирний — зв'язками та вмінням ладнати з потрібними людьми. Доведеться вчитися прикидатися, як це ще з першого курсу робить Лар.

— Гаразд, — погодився Нод. — Ходімо до мене. Заразом побачите, як живуть генерали...

— Ні! — одразу ж заперечив Прен. — Вийде, що ми у гості напросилися. Пішли до бару.

— Так, у барі буде ліпше, — підтримав пропозицію Лар.

— Ну, пішли, — Нод рушив першим.

Паб, що його надибали Лар із Переном, був Нодові трохи знайомий. На канікулах після першого курсу він разів зо три відвідував його потай від діда, але генералові про це все одно стало відомо. Дідусь сам, сміючись, розповів онукові, яким чином довідався про його походеньки. Виявилося, що генерал (звісно, у цивільному) вряди-годи теж зазирав до пабу — любив посидіти там на самоті з келихом пива, послухати балачки відвідувачів, особливо молоді. Результати його аматорських соціальних спостережень були невтішними для Партії Вольовитих Трударів. Завідувачка закладом єдина знала, ким насправді є цей літній клієнт.

Паб розміщувався у підвалі житлового будинку. Стрімкі сходи, що вели з вулиці до загальної зали, впиралися у дзеркальні, однобічно прозорі двері. Зовні той, хто спускався, міг бачити себе у дзеркалі, а зсередини відвідувач, який виходив, бачив того, хто заходив зі сходів. Дідусь саме збирався вийти, коли побачив, що сходами до пабу збігає онук з якоюсь симпатичною білявою дівчиною. Генерал заховався за завісою гардеробної, що була облаштована під сходами, перечекав, доки молоді люди пройдуть до зали, а тоді «стрімко відступив заздалегідь розвіданим маршрутом». Дід не розповів би Нодові про те, що мимоволі шпигував за ним, але гору взяла цікавість — хотілося дізнатися, із ким зустрічається онук. Тоді вони разом добре посміялися. Генерал навіть налив Нодові трохи коньяку — відзначити дорослість онука. З білявкою ж у хлопця пізніше розладналося — виявилося, що вона одночасно зустрічалася з молодим, але перспективним партійним активістом, і щойно того взяли на роботу до міської управи, поквапилася одружити його на собі. Нод із тієї зради не дуже сумував, а дід лише цинічно зауважив, що на онуків вік білявок вистачить.

У напівтемному підвалі пабу було ще порожньо. Курсанти обрали найдальший від шинквасу стіл і замовили на трьох пляшку напівлегальної у місті полинівки. Нод пропонував взяти щось не таке міцне, але Прен наполягав, що це єдиний напій, гідний пам'яті старого генерала. Закуску замовили благеньку, та й принесла її досвідчена офіціантка тоді, коли пляшка була вже наполовину порожня — сп'янілі клієнти більше замовляють та лишають щедріші чайові.

Лар намагався пити зовсім мало. Нод помітив, що Прен, який на правах старшого за віком наповнював чарки, недоливає приятелеві. Розмова спочатку точилася довкола дідового життя, тоді перекинулася на справи їх курсу. Нод говорив небагато, а Прен був нездатний довго підтримувати розмову, тому більше за всіх балакав Лар. Він переказував плітки про викладачів та однокурсників, намагався просторікувати про дівчат і спорт. При цьому пару разів кудись вибігав. Нод знав про підступну властивість полинівки — сп'яніння від неї виявляло себе не одразу, але коли вже накочувалося, миттєво вимикало самоконтроль. Дід колись попереджав, що це напій винятково для домашнього вжитку, а Юс, коли Нод вступив на перший курс, радив: якщо вже змушений її пити, та ще й у непевній компанії, то (тільки щоб ніхто не бачив) два пальці до рота — і просто спорожни шлунок до ратхової матері. Коли Лар утретє вибіг з-за столу, Нод і собі пішов у напрямку вбиральні. Проминаючи однобічно прозорі двері входу, він побачив крізь них, як Лар балакає з двома високими підтягнутими чоловіками.

Повертаючись хвилин за десять до столу, Нод зауважив, що Лар та Прен, низько схилившись один до одного, щось напружено обговорювали, але щойно він наблизився, одразу ж замовкли. Лар невміло вдавав сп'янілого, а Пренові щось вдавати і потреби не було. Поведінка несподівано зустрінутих однокурсників остаточно переконала хлопця, що це не він започатковує зв'язки для майбутньої кар'єри — схоже, кар'єру роблять на ньому.