Білий замок на Чорній скелі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Короткий огляд попередньої творчості автора:

«Крізь брами українських часів» — цикл фантастично-пригодницьких романів Костянтина Матвієнка. Складається з чотирьох романів у жанрі урбаністичного, соціо-політичного фентезі. Цикл оповідає про пригоди кількох молодих друзів, які за допомогою магічних артефактів мандрують часо-простором у різні ключові моменти історії Києва. Відправною точкою подорожей є період між двома українськими революціями початку XXI століття — між першим і другим Майданами.

Героям книжок доводиться чинити опір диверсіям співробітників «Центру історичних корекцій Федерації» (ЦІК Фе). Вороги з «Федерації» прагнуть змінити світову історію таким чином, щоб Україна ніколи не виникла. У боротьбі з ними героям допомагають «підлітки — сутності світу невидимого»: старокиївський домовик Лахудрик Пенатій та демончук Пассуган Плутоній.

До циклу входять романи: «Час настав», «Гроза над Славутичем», «Багряні крила», «Добрий шлях».

Події цього густопригодницького фантастичного роману переважно розгортаються у сьогоденні на Подніпров'ї. Головний герой — Олег — раптово мусить змінити звичний спосіб життя «парубка за викликом». Через підступність однієї з клієнток він опиняється у вирі подій, які приводять його до потаємних місць Хортиці, Кам'яної могили, селища Таромське у Дніпропетровську, Трахтемирова. А ще — на планету-двійника Землі, яка завше схована від нас за Сонцем. Олегові разом із побратимами доводиться протидіяти зазіханням на Україну самодержця сусідньої Федерації, його лейб-олігарха, а також боротися із небезпечними намірами вченого-дослідника, який розробив технологію підкорення людської свідомості. З далекої «соняшної Каліфорнійщини» за подіями в Україні стежить знаменитий «Хазяїн». На шпальтах роману читач також зустріне безпритульних підлітків, політологів-терористів, агента паранормального відділу ЦРУ, прокурорку на пенсії та інших несподіваних персонажів.

1. Операція «Шлях Бурегону»

Думок не лишилося, жодних. Їх усі повибивало з голови ритмічне гупання важких курсантських черевиків. Нод крокував у третій шерензі парадного каре, правофланговим. Піт стікав з-під берета, заливаючи обличчя і шию. Липневе сонце засліплювало очі. Над сірим плацом нерухомо стояло задушливе марево розпеченого повітря. Здавалося, що час також зупинився.

Курсантів Академії Сили готували до параду, яким за традицією мали завершитися літні польові навчання — останній пункт у програмі третього курсу елітного військового закладу, що готував офіцерів збройних сил Республіки Дуумвірів.

— Раз, раз, раз, два, три... — хрипко командував опецькуватий, червонопикий майор. — Чітко крокуй! Раз, раз, раз, два, три. Не попоїли ви вранці, чи куди?! Недоноски столичні! Раз, раз...

З-за смуги лісу, що темніла оддалік, на блідо-синій небосхил почав сходити щербатий диск — Рел, другий видимий супутник, «денний місяць». Здійнявся жаданий вітерець, захмарилося. Цієї пори року дощ зривався мов за розкладом — одночасно з появою над обрієм Рела.

— Рота-а-а-а... стій! — скомандував майор. — П'ять хвилин перекур, а тоді бігом на лекцію.

Курсанти одразу попадали на траву у затінку дерев, дістаючи з кишень цигарки. Нод не палив, тож сів з підвітряного боку на лаву — не хотів забруднити свій камуфляжний однострій, який з певного часу вважав щасливим, бо торік саме у ньому познайомився з однією дівчиною. Знайомство було нетривале, але мало дуже значуще продовження — невдовзі він позбувся цноти.

Цьому однострою заздрив увесь його курс. На вигляд такий самий, як і в інших курсантів, насправді він був пошитий з надміцної тканини, якій зносу немає. Це був військовий трофей — дід Нода, нині армійський генерал, привіз його з останньої війни. Коли онук вступив до Академії Сили, дід подарував йому камуфляж до першого дня занять.

Конструктори армійських одностроїв для рядового і курсантського складу Армії Дуумвірів намагалися відтворити дизайн трофею ще років із тридцять тому. Їм вдалося досить вдало скопіювати фасон та малюнок, однак якість тканин, з яких у Республіці шили ті копії, була геть кепська — курсантські однострої не витримували й до кінця навчального року. Нод же носив свій «камок» вже третій курс, а тканинна його була майже як нова. Втім, дід змалечку привчив онука акуратно ставитися до одягу.

Розслабивши пасок, Нод стулив повіки, даючи тим зрозуміти, що не має настрою травити традиційні курсантські теревені — про повій, нові моделі автомобілів, що їх випускають за кордоном, на «триклятому Заході», та плани на серпневі канікули, тобто знову про повій.

Його у роті не любили. І було за що. По-перше, він — єдиний онук уславленого та впливового бойового генерала. Ця обставина в очах однокурсників наперед створювала Ноду якнайсприятливіші перспективи кар'єри. Другою причиною була заздрість до того, що він добре навчався. А по-третє, він був не надто сильний та геть невправний у грі в м'яч, проте стрункий, світло-русявий, із виразними зеленими очима, які дуже подобалися дівчатам. Втім, і першої причини з головою вистачало для неприязні однокашників.

Дід зростив його самотужки. Батьки Нода захоплювалися скелелазінням і за нез'ясованих обставин загинули під час сходження на пік Волі — найвищу вершину гірського пасма, що складалося зі згаслих вулканів, на східному узбережжі країни. Того ж року з горя померла бабуся, і дід з малим онуком залишилися удвох.

Вітер вщух. Із сіро-синіх низьких хмар, що швидко затулили небо, ливонув дощ. Прямовисний та щільний. Рота бігцем передислокувалася у клуб.

Лекції про поточний політичний момент були неодмінною складовою літніх таборів. Вважалося, що разом із муштрою та казарменим життям таке промивання мізків сприяє патріотичному вихованню та відданості правлячій у Республіці Партії Вольовитих трударів. Нод, який не мав потреби похапцем робити останні, найсмачніші затяжки цигаркою, встиг зайняти місце у задньому ряду, в кутку. Там лектор міг не помітити, що курсант його не слухає.

— На нас з вами насувається катастрофа! — щойно відчинивши двері, з порогу заволав незнайомий підполковник. — Вільно, сідайте, — із запізненням відреагував він на рапорт командира роти, який спантеличено доповів про прибуття підрозділу на лекцію. — У вашого викладача полковника Руптала стався напад гіпертонії, тому сьогодні лекцію проведу я.

В аудиторії прокотилося легке гигикання — курсанти знали, що полковник Руптал частенько зазирає до чарчини, особливо полюбляючи п'ятидесятиградусну настоянку суміші полину та ще десятка трав, яку потай виробляють місцеві селяни спеціально для офіцерів з полігону. Бувало, що й курсанти її куштували. Ті, кому довелося хильнути того напою, казали, що вона не те що гіпертонію, а й чортів-альбіносів спроможна викликати.

— Встати! — раптом гаркнув на ті пересмішки викладач, і курсанти як один схопилися з місць. — Я підполковник Буртак, і той, хто регоче на моїх лекціях, довго сумує на гауптвахті. Затямте, товариші курсанти: вас навчають протистояти ворогові, витрачаючи на це мільйони народних грошей! Ви — надія армії Республіки! Та замість віддавати усі сили підвищенню рівня бойової та політичної підготовки, ви тут насміхаєтеся з офіцера... Чи з офіцерів, — лектор, схоже, зрозумів, що курсанти сміялися не лише з «гіпертоніка», але і з його слів. — Сідайте, — він пішов уздовж проходу, вдивляючись у вмить збайдужілі обличчя. Зупинився біля останньої парти. — Ви, — вказав на Нода.

— Курсант Кунстад, — підхопившись, назвався Нод.

— Перелічіть основні чинники зовнішніх небезпек для Республіки!

— Головну загрозу Республіці Дуумвірів створює сам факт існування Межиморської Імперії, — завчено почав відповідати Нод. — Імперія є нашим головним ворогом, бо вона найбагатша та найсильніша держава планети. Вона нав'язує свої так звані «суспільні цінності» іншим країнам. Устрій «західного способу життя» базується на пригніченні трудового люду, збагаченні експлуататорів за рахунок праці простих трударів, трудящих мас...

— Далі, — здавалося, викладач, збуджений насуванням якоїсь катастрофи, трохи заспокоюється завдяки несподіваній чіткості відповіді. Втім, Нода не полишало відчуття, що підполковник якось награно переймається гіпотетичним наближенням страшного лиха.

— Імперія зі своїми союзниками, які загрожують нашим західним кордонам, вже багато років намагається зупинити поступальний розвиток нашого «найсправедливішого на планеті суспільства, яке щасливо живе під мудрим керівництвом Дуумвірату Кращих», — Нод додав неодмінну ритуальну ідеологему, що її слід було виголошувати за будь-якої згадки про суспільний лад Республіки. — Країни Заходу повсякчас здійснюють інформаційну агресію щодо нашої Вітчизни. У їх пресі стверджують, що ми технічно і суспільно відстала, але агресивна країна, яка становить небезпеку для всієї планети. Тому мудрі дуумвіри створили лінію ізоляції від агресорів — «залізну завісу», як її називають у продажній західній пресі...

— Досить, курсанте Кунстад, сідайте, — викладач рушив до свого столу. — Ви, — вказав він на здорованя Прена, одного з відвертих недоброзичливців Нода, що сидів за два ряди попереду. — Які держави є союзниками Імперії у зловорожій протидії світлій місії Республіки на планеті?

— Курсант Преонт, — важко підводячись, назвався той. — На нашій планеті Деола...

— Справді?! — підполковник різко крутнувся на підборах і впритул наблизився до Прена, дивлячись на нього знизу вгору. — Наша планета зветься Деола? А я й не здогадувався!..