Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він глянув на годинник — за чверть восьма. Батько в такий час завжди снідав. Сьогодні четвер, будній день.

— Алло, тату, — сказав Арсен у трубку. — Доброго ранку!

— Ого, як рано! — батько зрадів, від цієї щирої радості Арсенові стало легше на душі. — Рання пташка ловить черв’ячка! Що робиш?

— Іду лісом. Гуляю перед сніданком.

— Чудово! Коли у вас там закінчиться ця штука? Ми з мамою скучили, страшне!

— Та скоро, ще, може, з тиждень. Ти скажи, що там ваш системник? Котрий усі диски переформатував?

— Нічого, — сказав батько, і голос його змінився. — А чого ти питаєш?

— Просто такий випадок… запам’ятовується. Я запам’ятав.

— Це він порахунки звів, — батьків голос став важкий, в’язкий. — Такий виявився… мерзотник. Він на іншу роботу влаштувався, як тепер з’ясувалося, і вирішив наостанок звести порахунки з нашим шефом.

— Та ну?!

— Так. Що тепер робити, не ясно. Шеф шукає спосіб якось його прижучити. Але ти собі цим голови не забивай… Погода у вас там яка?

Вони поговорили кілька хвилин, потім батько схаменувся, що спізнюється на роботу. Арсен сховав телефон у нагрудну кишеню теніски. Неясна темна пляма маяла на краю свідомості й ніяк не зникала. Історія з мстивим системником огидна, але історія з домогосподаркою, яка у несвідомому стані форматує диски, взагалі ні в які ворота не лізе…

А головне — як це пов’язано з його сьогоднішньою грою? З грою, яку він уже майже програв?

«Черепки», «черви». Цікаво, як називають Ящерів? Аня весь вільний од гри час проводить коло монітора в холі. Напевно, вона знає. Напевно, вона вже знає і про Мар’янині плани — дівчата, звісно, вголос обговорювали свою хитру стратегію — під камерами. До чого тут орхідеї?

Коло табірних воріт стояла величезна поливальна машина. Людина в синій спецівці прикручувала шланг до пожежного крана. Арсен переступив через товсту брезентову кишку, що розкинулася впоперек дороги.

На головній алеї йому зустрівся вихователь у супроводі двох охоронців. Вигляд у всіх трьох був незадоволений.

— Гей, ти не бачив тут дівчини? З рюкзаком? Ірини Гнатенко.

— Бачив, — сказав Арсен. — Вона поїхала додому електричкою. А що?

Страшенно хотілося їсти. Учора він не вечеряв; Арсен узяв подвійний омлет і відерце салату, запив усе це апельсиновим соком і йому стало набагато краще.

— Не знаєш, часом, де стоять камери, яких немає на схемі? — запитав у Ані напоказ недбало.

Вона подивилась уважно:

— Я теж думаю, що вони є. Але допомогти тобі нічим не можу.

Толік сяяв благодушністю:

— Хлопче, готуйся сьогодні зливати. Винесемо ваш корпус за півгодини, і замає над дахом синій прапор!

— Мрій, — лагідно відгукнувся Арсен.

Він сито потер живіт, піднявся до себе в номер на кілька хвилин — одягнув спортивний костюм. Бігом подався в табір; його не сподівалися побачити перед корпусом о такій порі. Десята п’ятнадцять: сорок п’ять хвилин до гри, коли в бібліотеку йти ще рано, але й зосередитися на чомусь не виходить.

— Зібратися всім, — сказав він на бігу. — У корпусі. В душовій.

— Де?!

— У чоловічій душовій! Усім, дев’ятнадцять рил!

Одразу стало тісно. Душову якщо й ремонтували за минулі десять років, то дуже ощадливо: товсті білі кахлі на стінах прийшли ще з якихось неймовірно древніх часів. Стойки душів височіли вздовж стіни, іржаві, схожі на інструменти для тортур. На стінах моментально з’явилися краплі вологи — кліточка не була розрахована на два десятки людей. Арсен поставив на бетонну підлогу старий касетний магнітофон, добутий напередодні в бібліотеці, й увімкнув на повну гучність.