Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я прошу пробачення, — Арсен ясно подивився Толікові у вічі своїм єдиним оком (друге майже все запливло). — Я свідомо спровокував Анатолія, це було ницо й підло з мого боку. Я змусив його вчинити дію, потрібну мені, все одно, що клацнув мишкою. Це, безумовно, недобре.

Толік налився кров’ю. Арсен на секунду злякався, що перейшов заборонену лінію: а йому, все-таки, в цьому місті ще жити…

Максим розреготався.

— Толіку, віддаймо належне цьому шмаркачеві… тобто юнакові, я хотів сказати. Ти подивись на нього: пика розбита, а свою гру грає…

Арсен подивився на Аню.

Вона водила кульковою ручкою на аркуші блокнота, не піднімаючи очей, наче нічого не чуючи. Здавалося, вона тут стороння.

Толік повільно всміхнувся: наче від’їхали важкі автоматичні двері гаража:

— Твоя правда, Максе. Офіційно прошу пробачення в учасника тренінгу Арсена Сніжицького. Іншим разом пики не чіпатиму: в разі чого відшмагаю паском.

— Чудово, — Максим сів за свій стіл з таким виглядом, ніби інцидент було вичерпано. — Підіб’ємо підсумки. Чиста перемога — у Ганни, хоч ви, чоловіки, цілком могли стримувати і її, і один одного, по черзі прокачуючи параметри, і в результаті перемога не дісталася б нікому. Арсен, розуміючи це, вирішив за краще драматургічно вибудувати свою поразку: це, по суті, теж перемога, бо ціною стала Толікова поразка. Ось результат: Арсен одержав виробничу травму, а ми стали свідками неконтрольованого виливу агресії.

— Хто пройшов у наступний тур? — підкреслено спокійно запитав Толік.

Арсен перевернув торбинку з льодом, яку тримав коло ока.

Максим усміхнувся:

— Ганна перемогла формально, Арсен переміг у рамках поставленого собі завдання. Анатолій, на жаль, програв двічі… Та ще й у такому простому й природному жанрі, як мордобій…

Зависла пауза. Арсен боявся дивитися на Толіка.

— Проте, — тихо почав Максим, — я щасливий повідомити вам, що всі троє учасників переходять у наступний тур. Усі троє винятково цікаві для проекту — кожен по-своєму. Марафон триває, і попереду чекають нові цікаві випробування. На сьогодні всі вільні, крім Арсена: я попрошу нашу медчастину якось тобі допомогти.

Його синці замазали жирним кремом без кольору й запаху. Шкіра під кремом легенько пощипувала. На очі поклали подушечки, наповнені холодним гелем.

— Персонаж обов’язково має бути кращий за прототип, тобто за ґеймера, — Максим сів у крісло навпроти. — Розумніший. Сильніший. Красивіший. Пам’ятаєш нашу розмову тримісячної давнини?

— Про що?

— Про маминого синка, що влізе в шкуру персонажа й піде розмахувати бойовим молотом. Як думаєш, купиться мамин синок?

— Купиться, — подумавши, сказав Арсен. — І, сповнений відваги, піде потім по життю з високо піднятою головою. І в найближчому підворітті його покалічать або вб’ють — бо він поводитиметься зухвало, такий супермен, Карлсон без мотора…

Він лежав на кушетці. Було ще рано, приблизно четверта година дня. За вікном, на охоронній території, працював мотор.

— У наших інтересах, — вкрадливо проказав Максим, — щоб любі користувачі жили довго й щасливо. Вони потрібні нам цілі й неушкоджені. Ігровий принцип, який ви сьогодні випробовували, основного проекту стосується лише побічно.

— Максиме, — сказав Арсен, прислухаючись до своїх відчуттів (набряки начебто спадали). — Минулого разу ви підклали в гру, навіть не знаю як, тупу рекламу продуктів. Цього разу — стимулятор агресії, так?

— Ні. Всього-на-всього розмітку вартостей. Шкалу.

— Не зрозумів.

— Система сигналів, досить проста. Вона переводить сприйняття у двійковий код «лузер-віннер». Зрозуміло, розмітка діє, якщо свідомість готова її сприйняти. А ваша свідомість готова: ти лідер, Толік лідер, Аня за своєю природою сірий кардинал… Проте в Толіка сприйняття обтяжене ще й тюремним, або армійським, стереотипом зграї приматів. Ти дуже точно підібрав вплив.

— Інтуїтивно.

— У нашій справі інтуїція незамінна. Пишайся: тебе побили за те, що ти виграв.

— Як це… це технічно можливо?

— Побити тебе?