Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Аня обернулася йому назустріч, підняла кулаки. Арсен відступив на крок, показав на себе, на Аню, потім за спину, на вершину гори.

«Цар гори — Анатолій. Час до перемоги: двадцять дві… двадцять одна… двадцять…»

Арсен жестом покликав Аню з собою. Вона, похитнувшись, послухалася; вони добігли до вершини, коли до Толікової перемоги лишалося чотири секунди. Напали з двох сторін: Аню Толік відкинув, але Арсен на мить вибив його з крижаного майданчика, і відлік часу пішов спочатку: «До перемоги п’ятдесят дев’ять… п’ятдесят вісім…»

Вони діяли в мовчазній змові. Арсен, користуючись своєю прокачаною до чотирьох силою удару, кожні сорок секунд вибивав Толіка «з трону» — і, заощаджуючи сили, не перешкоджав його новому «воцарінню». Аня втекла вниз — коли через кілька хвилин вона повернулася, сила її удару зросла до десяти. Вона легко знесла з гори Толіка, а потім, не замислюючись, і Арсена; суперники піднялися на ноги вже під горою, на траві, майже одночасно. Толік, виразно глянувши, покрокував нагору: «Цар гори — Ганна. До перемоги тридцять вісім… тридцять сім…»

Толік ішов, не дуже кваплячись — знав, що встигне знести Аню з трону за кілька секунд до її перемоги. І відлік почнеться спочатку. Навіть у мордобої є стратегія: двоє скинутих повинні спільно діяти проти «царя» — інакше кожне з них програє.

«Що, пацан, проколовся?»

Арсен відчув смак крові на губах.

Він наздогнав Толіка, і, коли той обернувся, від щирого серця тицьнув йому під ніс долоню з відстовбурченим середнім пальцем.

Його хитало.

Він прийняв душ, стягнувши з себе наскрізь пропотілі ганчірки, змив з обличчя темну липку рідину. Йому здавалося, що все обличчя в синцях — але дзеркало відобразило бліду, чисту фізіономію з божевільними очима; якби йому не нагадали про лінзи й не допомогли їх зняти, він так би й пішов — з картиною світу, доповненою трьома кольоровими шкалами на краю поля зору.

Ніколи в житті він так не бився.

Толікова сила удару перевищувала його силу удару — власне, як і в житті. Але в реалі після такої бійки Арсена відвезла б швидка. А так — він ішов на своїх ногах, і навіть струсу мозку нема — його не били, це намальований персонаж сукав рученятами на екрані, зате з якою люттю сукав!

Він усе правильно розрахував. Толік був набагато розумніший, ніж здавався, проте деякі душевні порухи самця неможливо амортизувати ніяким інтелектом. Зазнавши приниження від Арсена, Толік ринувся його бити й бив, поки не було проголошено Аніну перемогу.

Арсен перший прийшов у кімнату для обговорень. Прийшов — і зупинився на порозі; на трьох величезних екранах крутились оперативні зйомки. Синхронно, як це, ймовірно, відбувалося в реальному часі. Аня й Толік, одягнені в чорні костюми з металевим відблиском, металися, мов божевільні, а на третьому моніторі метався Арсен. Дивитись на це було моторошно, огидно й дуже смішно: всі троє били кулаками в порожнечу й смикалися, мов гумові ляльки. Усі троє голосно кричали, захлинаючись люттю, бризкаючи слиною. Їхні чорні обличчя справляли моторошне враження. Виходить, ми всі троє були «під шубою», подумав Арсен. Виходить, жеребкування — черговий обман. «Відчуй себе оселедцем».

Рвучко відчинилися двері кімнати для обговорень. Зайшов Толік, байдуже ковзнув поглядом по екранах. Попрямував до Арсена й, не розмахуючись, угатив його кулаком в обличчя.

Не було лінійок, що висвічують силу удару, не було додаткової інформації. Арсен одлетів, повалився спиною на стіл, Толік устиг ударити його ще раз, перш ніж Арсен, викрутившись, дотягся носаком черевика до його коліна.

Толік засичав і заматюкався. Арсен буцнув його, але невдало; від болю скаламутилося перед очима; ще через частку секунди Толіка відтягли двоє охоронців у блакитних сорочках з бейджами. Аня, що стояла у дверях, кілька разів стулила долоні, зображаючи оплески.

— Анатолію, все? — здалеку спитав Максим.

— Все, — прохрипів Толік.

— Відпустіть його. Арсене, йди вмийся.

Його провели по коридору, він знов опинився в душовій. Цього разу лице було розбите, наливалася й важчала повіка, неспинно текла кров з розсіченої губи. Він почувався напрочуд спокійно — начебто все, що з ним відбувалося, стосувалося намальованого персонажа.

Оце так. Оце сила впливу. Один маленький жест, який не має ніякого сенсу, — крім того, що надає йому збуджена свідомість. Як багато значить знак у нашому житті. Знак, символ, одинички, нулі… Арсен не тільки змусив Толіка програти, але й виставив ідіотом перед Максимом та Анею. Здоровенний дядько, що кидається з кулаками на підлітка під час тренінгу в серйозній конторі — о, це жалюгідне видовище.

— Жалюгідне, — із задоволенням повторив Арсен уголос.

Губи надулися, мов перекачані автомобільні шини.

— Нікого з вас не збентежила необхідність насильства — цілком зрозуміло, ви ґеймери. Проте кримінальний кодекс ніхто не скасовував — завдавання тілесних ушкоджень, незалежно від ступеня важкості, спричиняє відповідальність, — Максим говорив підкреслено ліниво, вигляд похмурого, незадоволеного собою Толіка його веселив. — З одного боку, маємо доказ успішності нашого експерименту. З другого боку — хто все пояснить Арсеновим батькам?

— Адвокат, — Арсен краєм ока спостерігав за Анею. — Усі питання — до адвоката.

— Ти серйозно? Ні, ти жартуєш, я ж бачу… — Максим сів на стіл. — Якщо хочеш вийти з гри, Арсене, — будь ласка, до адвоката, до прокурора, до президента, куди завгодно. Але ми тут перебуваємо в рамках заданих стосунків, і наслідки конфліктів мусимо ліквідувати самотужки. Анатолій попросить у тебе пробачення…

— Хріна, — пробурмотів Толік.

— А ти попросиш пробачення в Анатолія, бо ти, Арсене, виступив агресором і… маніпулятором.

Останнє слово Максим вимовив без звуку, одними губами, але дуже виразно.