— Мною, наприклад?
— Та ти сам такий маніпулятор, що рятуйся, хто може. Як ти це зробив, га!
— Що я зробив? Я проморгав усю сесію…
— Так? Сама поява такого персонажа, як твоя дівчинка, — це ж бомба! Атомна бомба! Уся гра пішла по-іншому, ти всім, буквально всім поламав «домашні заготовки»! Я вже мовчу про деталі — про те, як ти підставив Джонні, наприклад. До речі, той номер, що написала тобі Пухнастик: гра — це гра. Життя — це життя, — Максим відчинив перед ним дверці машини.
— Глибокодумно… Я запам’ятаю.
Він упав у ліжко, ледве встигши роздягтися. На ранок довго удавав сплячого, чекав, коли заінтриговані батьки розбіжаться по офісах.
Делікатно клацнули, замикаючись, вхідні двері. Арсен сів на ліжку. Їсти не хотілося зовсім. Арсен зварив собі кави й тим обмежився.
О десятій подзвонив Максим.
— Як ти себе почуваєш? — запитав веселим голосом лікаря Айболитя.
— Паршиво.
— Поздоровляю, ти пройшов у другий тур.
— Так швидко?!
— Це ж гра.
— Це шкідливе виробництво. Мене цілий ранок нудить од вашого йогурту!
— Незабаром має перестати… До речі, де тебе сильніше захитує — в машині чи на кораблі?
— У машині мене взагалі не захитує.
— Особливості вестибулярного апарата. Через півгодини по тебе приїдуть, збирайся.
— Хто ще пройшов? — запитав Арсен. — Чи… всі?
— Не всі, — чути було, як Максим усміхається. — Сам побачиш.
Арсен поклав слухавку. Запитав себе: що він почуває? Радий?
І зрозумів з подивом: страшенно радий. Неймовірно. Він звик бути першим, бути особливим, і якби провалився на першому ж завданні, то здох би з розчарування, як чорний Джонні на білому снігу. Річ навіть не в тім, що йому хочеться мати цю роботу… Хоч роботу теж. Йому хочеться грати, грати, грати, сидіти коло монітора все життя, не зважати ні на що, грати!
Йому захотілося з кимось поділитися радістю. Він задумався; ні батько, ні мати не схвалювали дзвінків на роботу. До того ж, їм доведеться все пояснювати, розжовувати, відповідати на дурні питання…
Він трохи повагався й набрав номер, який йому дала Пухнастик. Відповів чоловічий голос:
— Алло.
— Добрий день, — сказав Арсен, неприємно здивований. — Можна Аню?
— Яку Аню? З татуйовкою на пузі?
Арсен прикусив язика.
— Її нема дома, — зловтішно сказав чоловік, і Арсен упізнав його голос. — Що, пацан, помилився?
Арсен швидко натис «відбій» і хвилини три стояв з тонким дзвоном у палаючих од сорому вухах.
Це він — маніпулятор?! Він, блискучий Арсен, а в минулому Міністр? Толік обвів його круг пальця. Тупий громило Толік. Хоч би він лишився в першому турі, заблагав Арсен невідомо кого, — хоч би ніколи його більше не бачити! Ганьбище…