Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Арсен швидко глянув на Максима. Той неквапливо розкрив на моніторі простеньку мережеву гру, популярну в аматорів «прокачувати рівні» й лупити один одного мечем по голові. Тим часом жертва, замкнена в машині, белькотіла букви й цифри.

— Хе? Me? Хе — як наше «не»?

Мобільник на столі коротко нявкнув, приймаючи CMC. Максим узяв телефон, кивнув і, одним оком читаючи повідомлення, почав набивати лоґін і пароль на своєму комп’ютері.

«Пароль не підходить до лоґіна. Перевірте й спробуйте ще».

Максим підняв брови. Відіслав CMC. Минула секунда.

— Ах ти падло! — вибухнув напасник у машині. — Брешеш!

Почувся глухий звук удару й тонке, майже собаче скиглення.

— Може, ти неправильно набирав? — припустив другий голос, добродушний і басовитий.

— Правильно! Так, стерво, кажи, або я тобі твою флешку в дупу запхну!

Арсен ковтнув слину.

— Зараз, — бурмотів той, у машині. — Я… Я переплутав.

— Я тобі кишки переплутаю!

На Максимів телефон прийшло нове повідомлення. Він набрав комбінації у відповідних рядках — і на екрані з’явився персонаж нещасного слабака, затиснутого зараз у машині: здоровенний лицар в обладунках, з левом на нагруднику, з драконом на шоломі.

Допомогли тобі твої леви й дракони, сумно подумав Арсен. Захистив тебе твій панцир? Там, у грі, ти виходиш один проти ворожого війська, а тут ти шмат сопливого м’яса, і добре, якщо тебе просто так відпустять…

Максим, підкреслено незворушний, знову відіслав CMC. Через кілька секунд її прийняли там, на екрані.

— Тільки дзявкни комусь, — просипів напасник, — тільки засвітися. Знайду й поріжу, як свиню. Вали звідси!

Дверцята машини відчинили. Напасник — Арсен побачив його мигцем — витяг за комір жертву, відкинув на тротуар, заскочив назад, і машина рвонула з місця. Арсен побачив, як тікає назад вулиця. Зображення сіпнулося — це захиталась камера, вмонтована в талісманчик над вітровим склом. Світло ліхтарів упало на лице водія, ковзнуло по фігурі напасника, що сидів на задньому сидінні. Максим, не дивлячись, вимкнув монітор.

— Не міг би ти взяти мені кави в автоматі? Без цукру. Подвійної.

Він говорив — і міняв пароль персонажеві на екрані. Парубійко, побитий і кинутий зараз десь на безлюдній вулиці, назавжди втрачав свого лицаря в обладунках — разом з панциром та амулетами, зброєю, сумкою, гаманцем…

Арсен мовчки взяв з автомата чашку кави. Поставив на офісний стіл з матовою й холодною, мов лід, стільницею.

— Ти ба, — Максим зацікавився. — Панцир у пацанчика заліковий. Меч аматорський, а панцир добрий. Усе разом потягне тисячі на півтори місцевих талерів, майже сто євро…

— От, виходить, над чим «працює» твоя славна контора? — тихо запитав Арсен.

Максим обернувся до нього. Круглоголовий, хрящовухий, з близько посадженими запаленими очима, — з іскорками на дні цих очей. Він сміявся, не розтискаючи губ, не видаючи ні звуку. Потім знову обернувся до монітора — закінчив міняти паролі.

— Я грабую малоліток, — проворкував з неповторною іронією. — Отаман, Хрещений батько. Заробляю по сто євро на безбідну старість.

— А серйозно?

— Серйозно? Це як?

— Серйозно — це значить, що я тобі довіряв… — почав Арсен.

Максим здійняв руки, обороняючись:

— Ти не дружина мені? Ні? Мені здалося, ти мене дорікаєш обманутою довірою? Ні, цього не може бути, мені привиділося, тому що ти мені точно не дружина.

Арсен мовчав, спантеличений його блазнівським тоном. Максим уважно глянув на нього й раптом перемінився цілковито.