Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я вже бачив. Коли Міністр востаннє йшов на Асамблею…

— І як тобі?

— Дуже натуралістично, — зізнався Арсен. — Не знаю, як вони це роблять.

— Передові технології, — рибалка, корячись ледь помітним рухам мишки, просувався по вулиці, брукованій кругляком. — Уяви, що буде, коли почнеться повальне переоснащення: не просто ґеймерські окуляри та рукавички, а стенди-тренажери з цілковитим ефектом присутності.

— Кому це треба? — Арсен присунувся ближче до екрана. — Запаришся бігати з мечем. Спробуй, примусь маминого синка відірвати зад од м’якого крісла й реально помахати бойовим молотом…

Рибалка на екрані комп’ютера наближався до майдану, оминаючи перешкоди. Юрба з кожним кроком густішала.

— А постав себе на місце маминого синка, — запропонував Максим. — І уяви бойову лють. Екстаз. Трапляються в нього в реальному житті такі переживання? Зрозуміло, потім у нього болітиме кожен м’яз, зопалу, може, ще й вивихне собі що-небудь. Але він пам’ятатиме, який був сильний. Який сміливий. Навіть якщо його поб’ють, він почуватиметься тимчасово переможеним героєм, а не жалюгідним невдахою, як у житті.

— Це наркотик.

— Це вітамін. Мамин синок відчує свого персонажа — всередині. Піде в інститут на пари, несподівано сильний. Внутрішньо вільний. Цікавий жінкам.

— Щось я не бачив у пацанів, любителів стрілялок, особливої внутрішньої волі.

— Я кажу про те, чого нема, але що неодмінно буде… Дивись, починається.

На поміст перед храмом вийшли два намальовані жерці й між ними вибрів, спотикаючись, хлопець років вісімнадцяти, гладкий і незграбний. Арсена знову вразила якість промальовування; цей пухкий парубок здавався чужорідним елементом у грі. Неначе в глянсовому журналі знайшлося місце аматорському знімкові провінційної дівчини з невиразним круглим лицем.

— Мені гидко дивитися, — сказав Арсен. — Є в цьому якесь… збочення.

Максим кивнув:

— Згодний… І зв’язок гальмує. Сервер перевантажений.

«Ви справді хочете вийти з гри»? Максим клацнув підтвердження. З’явилася заставка «Королівського балу»; Арсен відкинувся на спинку крісла, і підняв очі на великі чорно-білі монітори.

На екрані, що транслював картинку з супермаркету, з’явився чоловік з візком, зняв з полиці банку, почав читати етикетку. На екрані, що показував вулицю коло входу в Інтернет-клуб, беззвучно відчинилися двері. Вийшов довговолосий хлопець років п’ятнадцяти, в потертих джинсах і дешевій куртці, накинув каптур, побрів, утягши голову в плечі, до порожньої автобусної зупинки.

— Навіщо це тобі потрібно? — запитав Арсен, спостерігаючи, як іде хлопець. — Навряд чи ти стежиш, щоб у супермаркеті хтось не вкрав пачки масла. Чи щоб в офісі не гралися в іграшки в робочий час. Або…

На другому екрані миттю все змінилося. Тінь метнулася з темного закутка, де Арсенові раніше ввижався вогник сигарети. Наздогнала пацана прямо коло чорної машини; розкрились дверцята. Секунда — і підлітка, що пручався й виривався, затягли в машину, й дверцята захряснулись. Розійшлась у вогкому повітрі хмаринка диму з вихлопної труби.

— Ну от, — меланхолійно повідомив Максим.

— Це… як?!

Максим кивнув на сусідній екран. Там ожила темрява; веб-камеру було встановлено в машині над вітровим склом, де звичайно чіпляють іграшки, іконки чи талісманчики на ниточках. Максим підняв пульт, і Арсен почув важке дихання, звуки боротьби, голоси.

— …Оглух, шмаркач? У що грався?

— «Лицарі й маги»…

— Давай лоґін-пароль, справжній, я перевірю. Швидко, а то сідало порву!

— Я забув…

— Нагадати?

Тіні сіпнулися. Тонкий голос плаксиво заскиглив:

— Н-ні…

— Згадуй, стерво мале, а то гірше буде. Не бреши! Перевірю!