Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти обіцяв не заподіювати мені шкоди, — швидко сказав Арсен і внутрішньо пересмикнувся. Довершений егоїст, боягуз, та ще й дурень: ну, пообіцяє він іще якийсь там раз…

— Тю, Арсене, — сказав Максим з підкреслено одеською інтонацією. — Ти ретроград. Твоя дівчинка змінила носій на новий, просунутий і підходящий. Ось вона, жива, здорова й повна життя. І, смію сказати, щаслива.

— Щаслива?!

— Авжеж. Вона в центрі уваги. Мріяла, бідолашка, всього про тисячу френдів у своєму журналі, а тепер у неї граються сотні тисяч. Варте заздрості життя у всьому його розмаїтті. І, не забудь, ця дівчинка ніколи не вмре, поки є електрика в мережі.

— Двадцять чотири закінчення, — гірко сказав Арсен. — Це життя «у всьому його розмаїтті»?

— А Мар’янина особистість, по-твоєму, тягне на більше?

— Мар’янина особистість… — Арсен раптом замовк.

Що таке була для нього Мар’яна Чабан? Пригадувалася зараз смарагдова хутряна курточка й полуничка, підвішена за зелені чашолистики. З просто гарної однокласниці ця дівчинка перетворилася для нього спершу на бойову одиницю, потім — на експериментальний зразок чікси. Потім він просто втік, вважаючи, що дослід вдалий.

— Мар’яна, — м’яко сказав Максим, — повір мені, і на двадцять чотири закінчення тягне з натяжкою. Ти ж грався. Не помітив повторів?

Арсен мовчав.

— Ти почуваєшся винним? — ще вкрадливіше запитав Максим.

— А ти як думаєш?

— Це помилкове почуття. Почуття вигаданої провини.

— Вигаданої?!

— Мільйони хлопців закохували в себе мільйони дівчат. І ситуації були куди серйозніші: аристократи й покоївки. Окупанти й окуповані. Жонаті багатії й довірливі пастушки. Ну, ти її джикнув і розлюбив. Це неетично. Проте цілком природно. Неприродна її реакція: тривала депресія, думки про самогубство…

— Але це ж було під «Чіксами»! Це програма…

Максим скорчив пісну фізіономію.

— Я тобі розкрию маленьку таємницю: без очних побачень дія програми «Чікси» видихається через два-три дні. Мар’янина реакція — її власна, індивідуальна. Вона втріскалася з власної ініціативи. Не жертва чарівного закляття, а жертва власного психозу, ось хто вона така.

Арсен узяв себе за чуба. Кілька разів рвонув.

— Ну, закінчуй, — зі злегка бридливою жалістю протяг Максим. — Теж мені, грішник розкаявся… Та ти знаєш, який це вигляд має зсередини, з погляду Мар’яни? Постійне свято. Кожен новий гравець — як новий зал для глядачів. Вона й плаче в перебігу дії, і ридає, і при цьому щаслива, до чого ж гарно виходить, до чого ж глядач чуйний, завмер, сльози у відповідь ллє й по хусточку тягнеться. Ти, можна сказати, надав пересічному й сірому Мар’яниному життю сенс, кохання до тебе зробило її талановитою… І щасливою.

— Де її тіло?

— У якому сенсі?

— Де її труп?!

— Арсене, — Максим здавався дуже розстроєним. — Ти книжки з мережі читаєш?

— До чого тут…

— До того, що ти читаєш книгу, наприклад, з екрана, ти захопився, співпереживаєш героям, смакуєш метафори… А до тебе ввалюється хтось у валянках з сокирою й кричить, що книжку вбили, й вимагає пред’явити її труп!

Арсен тричі глибоко вдихнув — і видихнув.

— Максиме. Ти можеш усе повернути назад?

— Вона не хоче.

— А ти її питав?!