Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ МИ ЗАБУЛИ

Яка ж у мене дірява голова! Я ж бо забув сказати вам найголовніше! Тільки тепер, коли подивився на ці рудуваті голови з вусиками, згадав: адже то були ніякі не хлопчаки, а руді мурашки!

Правда, це були молоді руді мурашки, яких їхні тата й мами послали до табору, щоб вони там загартувалися, навчилися слухатись, працювати, грати на сцені й прибирати за собою.

А тепер вони вихором мчали за повітряним кораблем, що поволі падав. Його вже було добре видно. Це була повітряна куля з павутинок, на яких літають по цілому світі маленькі павучки.

Але хто то на ній сидить? Якась темна істота. Здається, сажотрус, що літає над димарями. Ой, ні, це ніякий не сажотрус, це просто чорний муравлик!

Якби ви тільки чули, як закричали наші хлопчаки, коли побачили, що це — чорний муравлик! Вони впіймають його й гратимуться з ним! Удаватимуть, ніби взяли його в полон. Він налякається й, може, навіть тремтітиме від жаху, а вони будуть тішитись.

От-от повітряна куля спуститься на землю. Уже чорний муравлик готується стрибнути. Може, ще й утече від них! Хлопці з табору закричали, аж дерева затремтіли.

Чорний муравлик справді зіскочив і кинувся тікати. Ой! Він утече! Ото буде сором!

І таки був би втік, справді, втік би від них, якби не начальник. Сам начальник нахилився й підняв якийсь дивно загнутий дрючок, схожий на бумеранг — знаряддя австралійських дикунів. Начальник покрутив над головою того дрючка й кинув. Бумеранг просвистів у повітрі над юрбою переслідувачів, випередив її і раптом — бах! — підтяв чорному муравликові ноги. Хлопці з табору переможно закричали, й замурзаний Франтішек перший стрибнув чорному на шию. Інші схопили муравлика за руки й ноги, а найменший з них — за вусики.

— Не бійся, друже! Ми тільки трохи пограємося з тобою! — сказали вони йому стиха.

Ох, як той чорний муравлик борсався! Підвівся — й струсив з себе половину рудих мурашок. Хвицнув ногою — й відкинув усіх, хто за неї вхопився. Але не встиг він хвицнути другою, як тут перед ним став начальник, а той був такий дужий, що чорний муравлик не зміг уже ворухнутися.

ЩО ЗРОБИМО З ПОЛОНЕНИМ?

І ось руді мурашки повели його до табору. Хлопці весело стрибали круг нього, підштовхували один одного і, як змовники, шептались між собою:

— Що ми з ним зробимо?

— Він служитиме нам, — тішився Славик.

— Буде прибирати в нас перед наметами, — додав Здєнда.

— Застилатиме нам ліжка! — докинув Мірек.

— Носитиме нам дрова й розпалюватиме вогонь! — радісно засміявся Їрка.

— Дбатиме про харчі, варитиме, митиме посуд! — вигукнув Павлик.

— Годі! — зупинив їх начальник. — Не буде він нам слугувати! Усе ви повинні робити самі! А щоб ви добре запам’ятали це, Здєнда поприбирає перед усіма наметами, Мірек позастеляє всі ліжка, Їрка тиждень носитиме дрова, а Павлик цілий тиждень митиме посуд. Варити йому не дозволимо. Ото б він наварив! А Іван із Славиком сьогодні ввечері почистять усім своїм товаришам черевики!

— А що ж тоді робити з чорним мурашкою? — спитали хлопчаки.

— Нічого не будемо з ним робити. Пошлемо його в світ широкий. Зробимо це так, — промовив начальник зовсім тихо, — нібито ми його продали.

Хлопці замовкли й здивовано глянули на свого начальника. Продати? Наче якусь річ? Але ж мурашок не продають! Та якщо це придумав наш начальник, то гаразд, побачимо.

НАМ ТРЕБА ПОДИВИТИСЯ НА ОДНОГО ДЯДЬКА

Тож нехай хлопці клопочуться цим, а нам треба подивитися на одного дядька. Трохи віддалік, у густій траві, шкутильгав волохатий, смугастий дядько з великою трубою на спині. В руці він тримав папір з оголошенням: «У джмелине гніздо потрібен добрий сурмач». А сам увесь час бурчав і лаявся.