Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І одразу ж полетіли кудись.

ПРО ВЕЛИКИЙ НІЧНИЙ БАНКЕТ

Ферда теж не гаяв часу, заходився майструвати лави й столи. А гості вже почали збиратися. Ковалики привели кількох бджіл з торбинками, повними медових калачів. З’явився й Цвіркун, тягнучи за собою радіоприймач. Він захекався так, що ледве дихав. Сівши на лаву, шановний пан Цвіркун попросив чогось напитись.

Але напоїв поки що не було. Зате якийсь ласун приніс на спині величезну гусінь, відгодовану, мов порося, хоч зараз у піч.

Про банкет якось дізналися комарі. Їм було дуже ніяково, що вони пішли на поводі в Сонечка й наклепали такого на Муравлика. Вони самі попросилися грати на банкеті, аби тільки Муравлик пробачив їм.

— А й справді, — сказав Муравлик, — нехай пограють, адже можна по черзі — трохи радіо, а трохи комарі.

Та ось прибули вже й напої. Джмелі принесли величезні бочки, повні чудесного медку. Можна було починати банкет.

Прийшли на банкет і червоні лісові козачки. Вони пекли гусеницю й розносили калачі.

Коли заграла музика, почалися танці. Ферда танцював із Бджолою, Цвіркун пішов у коло з нічним метеликом, що теж сюди заблукав, а ковалики та джмелі крутилися з червоними козачихами.

Ах, як спочатку соромились і червоніли козачихи, та згодом вони розійшлися й вертілись, мов дзиги. Найбільше рум’яніла їхня матуся, і це всім дуже подобалось. Тому її запрошували частіше від інших. Раптом, невідомо звідки, з’явилися золотаві світлячки й закружляли, дивуючись з веселощів.

І тому, що свято їм дуже сподобалось, вони світили гостям цілісіньку ніч.

Коли всі наїлися й натанцювалися досхочу, почалися ігри. Гралися в гусей і сірого вовка, в піжмурки, сліпу бабу, подоляночку, павука й мух аж до самого ранку.

ПРО ВЕЛИКІ ЧАРОДІЙСТВА ПАВУКА ПОДОРОЖНИКА Й ПРО РОЗЛУКУ З ФЕРДОЮ

Ну, а тепер почалося найцікавіше. Ковалики привели павука Подорожника. Цей штукар був у фраку, з циліндром на голові, наче фокусник з естради. Але ж це й справді був фокусник! Він почав не гаючись.

Виліз на стілець, закачав рукава й мовив:

— Вельмишановні громадяни, прошу вас пересвідчитись, що в руках у мене нічого нема! Тільки прошу подивитися зблизька!

Якийсь ковалик підійшов ближче й почав придивлятися, а фокусник тим часом витяг у нього з носа дві кісточки доміно. Присутні вибухли сміхом, а ковалик від жаху аж закляк.

— Хто ще хоче подивитись?

Насмілилось одне козаченя. Власне, воно не само насмілилось, а його підштовхнули наперед два комарики, і козаченя стояло тепер геть червоне, аж пашіло, перед чародієм.

— А чекайте-но, що це у вас за вухом? — каже Чародій і тягне щось у козаченяти з вуха. Козаченятко аж завмерло, адже в нього там нічого не було, а присутні качалися зо сміху. Ось чародій починає щось розгортати. Що? Звідки? Це був слинявчик, зелененький у білу крапочку.

— Заждіть-но, заждіть!.. — вигукує знову чародій і тягне з другого вуха козаченяти жовту хустинку, а з носа — черевички, та ще й питає:

— А що то у вас у рукаві? — Він заглядає в рукав і дістає звідти маленького метелика з жовтогарячими крильцями й пускає його в повітря.

Усі присутні не вірили власним очам, аж роти пороззявляли з подиву.

— А тепер покажемо головний фокус! — вигукнув чародій і заклав руки за спину. Він злегенька підняв свій фрак і нахилив голову. Навколо запала мертва тиша. Спершу ніхто нічого не бачив, але за мить усі загомоніли разом:

— Погляньте, погляньте!

Над павучком здіймалася вгору якась хмаринка.