Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ЯК НЕ МОЖНА АПОРТУВАТИ

Жук М’ясолюб знову став навкарачки й почав стрибати. Цього разу вдавав із себе зайчика. Стриг вусиками, наче вухами, сідав на задні лапки, трохи скубав траву й знову стрибав.

Раптом Ферда тихесенько гукнув «бум!» — і жук упав на землю, наче мертвий. Тоді Ферда став удавати з себе пса. Відклав рушницю з патронташем і почав гавкати: «Гав, гав, ав, кніф, міф, шніф!» — зовсім як собака, в якого зривається голос. І, підбігши до жука, «собака» дико загарчав, стрибнув і вкусив його за ногу.

— А-ааааа! — заревів жук. — Який же ти недотепа! І що це тобі заманулося?

— Я хотів того зайця, пане мисливцю, загризти, — виправдувався Муравлик.

— Таке! І саме за ногу! Зайцеві треба перегризати шию! — розсердився жук, але одразу ж схопився за шию, щоб Ферда, бува, не кинувся на неї. — Ти в мене великий мудрець! Отак з тобою гратися! — додав іще жук, і вони пішли далі. Жук сягнистим кроком, а Ферда — підтюпцем біля нього. Там, унизу, під каменем, у жука була комірчина й ліжко.

— Тепер поспимо. Поки прийде вечір, ми встигнемо подрімати, — знову наказав М’ясолюб, лягаючи в ліжко. — Я полюю здебільшого вночі. Ти теж лягай тут, біля хазяїна.

Ферда одразу ліг на голу землю й швидко заснув, щоб на нічні чати мав достатньо сили.

ПРО ТЕ, ЯК ФЕРДА ДОПОМАГАВ ПОЛЮВАТИ, Й ПРО ЛИХУ НАРЕЧЕНУ

Справді, жук М’ясолюб був, як і всі жуки-жужілки, нічний мисливець. Увечері він виходив полювати на жучків, які забули піти спати й досі не сховалися, на дощовиків, на слимаків. Ловив кожного, на кого натрапляв. Підповзав, ховаючись за камінцем або травою, і — ба-бах!

Ферда миттю біг по здобич, а ненажера жук М’ясолюб усе їв та їв. Потім вони відпочивали хвилину — жук куняв трохи, — а тоді знову йшли полювати. Хто цього не бачив, той ніколи не повірить, який той жук ненажера і скільки він може з’їсти за ніч. Навіть отакенного слимака подужав з’їсти, перше ніж на світ благословилося.

Ферді в жука жилося добре. Він швидко всього навчився. Обережно носив рушницю й патронташ і старанно апортував. А ходити щодня на полювання — це кожному сподобалося б. Та до того ж на полюванні траплялося багато всяких пригод.

Ферда, мабуть, і досі залишався б у жука, якби одного разу жук-жужілка не привів додому молоду наречену. Ще здалеку жужілка крикнув Ферді:

— Гей, веду тобі твою нову пані, сьогодні ти лишишся вдома, бо завтра я одружуюсь!

Ферда лишився вдома й допомагав прибирати. А прибирати було що. У Ферди вже боліли руки, а в пані жучихи — голова.

Та сталося лихо. Пані жучиха за роботою зголодніла. І це був кінець. Жучиха їсть так само багато, як і жук. Спочатку вона тільки облизувалась, потім голодними очима зиркнула на Ферду й зрештою погналася за ним.

Ферда не став її чекати, а бігом до дверей. Вона — стриб! — за Фердою. Ферда — шмиг! — у неї попід руками праворуч. Вона за ним слідом праворуч, а він — шусть! — ліворуч. Вона ліворуч, а Ферда їй під ноги і з дому геть. Побачив Ферда, що справа кепська, й чимдуж побіг далеко-далеко.

Ще ніколи жоден мурашка так швидко не бігав. Біг він по камінню, біг по траві. Раптом — хруп! — травинка під ним зломилася. Ферда впав на землю. «Зараз жучиха мене схопить», — подумав. Та вона не встигла ще добігти, а він уже мчав далі. Зненацька на Ферду впала шишка, мало його не задавила. «Ага, кидає на мене шишками!» — затрусився він. Але нічого йому не сталося, й він тікав далі, поки вскочив у болото. «От вона й схопила мене!» — зойкнув Ферда. Але то не пані жучиха схопила Ферду, то жук М’ясолюб витягав його за хустинку з болота.

— Щастя, що я саме тут нагодився. З чим до мене біжиш, друже?

Жук був трохи здивований, коли Ферда, ще геть переляканий, розповів, що тікає з дому від лихої М’ясолюбової нареченої.

— Шкода, — засумував жук. — Шкода, але нам з тобою, Фердо, доведеться розлучитися. Лишатися надалі зі мною тобі не можна — або тебе з’їсть моя жінка, або ти довіку муситимеш ховатися. Краще відведу я тебе до дядька плавунця.

І він тут же продав Ферду за два жаб’ячих стегенця плавунцеві Страширибкові.

ЯК ФЕРДА ПОМПУВАВ У ПЛАВУНЦЯ Й СЛУХАВ ВІРШИКИ

Жук-плавунець Страширибка — пан з товстими руками й дуже волохатими ногами в довгому брунатному пальті зі світлою оторочкою — мовчки підвів Ферду до води, де на березі стояла помпа. Така малюсінька помпочка, що я б з нею грався цілий день. Показав на неї Страширибка й сказав тільки:

— Помпа!