Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви зрозуміли це?

— Я хочу...

— Ви зрозуміли мене?

— Так.

— Гаразд. — Бьом відсунув тарілку. — Дотримуйтесь того, що я вам сказав, і ми будемо... ну, можливо, не будемо друзями, але добре ладнатимемо.

Рат мовчки кивнув. Бульдог фактично простягнув йому люль­ку миру. Це, ймовірно, було ідеєю Ґенната, інакше він не міг пояснити розмову, що була скоріше промовою. Скільки спроб довелося зробити Бьому, перше ніж він нарешті спромігся підпорядкуватися цій необхідності?

Старший комісар покликав кельнера і попросив рахунок.

Вийшовши з «Ашинґера», вони занурилися у тлум і галас, типовій для Александерплац скоро по четвертій. По інший бік вулиці, перед станцією, хлопчик-продавець газет розхвалював новину дня, як базарний продавець свої овочі:

— Іще одна мертва актриса! Вже друга мертва актриса! Вбивця завдає чергового удару!

Бьом, не промовивши ні слова, пішов туди, витяг з кишені монетку і дав хлопцеві, а натомість отримав «Бе Цет» зі стосу.

Заголовок на шпальті був іще й гіршим за те, що викрикував хлопець.

«Знову мертва актриса! У Берліні діє серійний убивця?».

Бьом рушив далі, не відриваючи очей від газети. На трамвайній зупинці він спинився і впав на лавку. Лише короткий запитальний погляд у бік Рата; Бьом чудово знав, кому вони завдячують цим небажаним відгуком у пресі. Рат знав це від миті, коли почув вигуки малого продавця газет. А щойно побачивши назву газети, відразу зрозумів, хто автор статті. Він сів поруч з Бьомом і спробував зазирнути в газету. Першу шпальту прикрашала велика світлина Вівіан Франк. Поруч з нею, трохи менше фото розшукуваного поліцією Фелікса Кремпіна, а внизу сторінки, ще менша світлина з зображенням занепалого фасаду «Луксора». Автомобіль Інспекції А, припаркований перед кінотеатром, що мало особливо допекти Боьму, міг означати тільки одне: Стрелов встиг завідомив пресу, іще коли Бьом перебував у кінотеатрі.

Орендар кінотеатру повівся достоту як Гайнріх Белман: гучні заголовки за будь-яку ціну. Головна привабливість газетної бучі у тому, що вона сприятливо вплине на бізнес.

Стрелов залюбки поділився з Фінком усім, що сам знав — зокрема й тією скромною інформацією, яку доктор Шварц надав старшому комісарові у кінотеатрі. Бьом ні за що не повинен був розмовляти з медекспертом у присутності двох цивільних, хоча Шварц не так багато сказав. Рат не міг не відчути певного задоволення: тепер Бьом знав, як людина почувається у такій ситуації, коли нічого не може вдіяти на противагу, безпорадна проти нахабних писак. Зазвичай, в усякому разі.

Стаття, написана Штефаном Фінком, була найгіршим з усього, що він міг би написати — особливо, через вислів, на який поліція зараз мала важку форму алергії.

«Серійний вбивця».

Тепер вислів, якого Бьом хотів уникнути будь-що, пішов у широкий світ. Журналісту начхати було, що така теза цілком притягнута за вуха, бо немає ні сексуальної складової злочину, ні елементів подібности в обставинах смерті двох жертв. Обидві актрисами, і з обома був знайомий Кремпін, цього для сенсації виявилося достатньо. Полювання на втікача тепер мало набути воістину істеричного характеру. Втім, можливо, це допоможе, нарешті, упіймати його і розв’язати справу хоча б Вінтер. Рат мимоволі пригадав звіти Ґенната про вбивства у Дюссельдорфі. Там справді йшлося про діяльність серійного вбивці, але саме повідомлення про нього у пресі викликало масові психози, як характеризував Будда назвав емоційний стан схвильованого населення.

Незабаром, коли Рат і Бьом повернулися до своїх колег у Замку, газетна стаття вже стала єдиною темою обговорення — результати розтину нікого не цікавили. Поки що «Бе Цет Опівдні» залишався єдиним ЗМІ, що виклав сюжет, але ж було суто питанням часу, коли решта газет доєднається до цієї теми мішаним хором — спершу вечірні газети, а завтра ще й вранішні.

Перші представники журналістської братії вже телефонували. Рат і Бьом, либонь, ще тільки вийшли з приміщення моргу, коли примірники свіжого числа «Бе Цет», ще вологі від типографської фарби, вже лежали у редакціях конкурентів. Ланґе і Геннінг хоробро тримали позиції і відшиваю всіх цікавих, просто вдаючи дурників. Але марно було сподіватися, що це спрацює — історія аж надто спокуслива, щоб не написати і не опублікувати. Крім того, був ще Стрелов, який залюбки надасть інформацію іншим газетам. Бьом намагався додзвонитися до нового орендаря «Луксора», але зрештою зосередив вогонь свого гніву на його секретарці, яка намагалася «відмазати» начальника.

Наступні кілька днів буде змарновано на заперечення, роз’яснення і таке інше. Рат замислився, чи не варто йому залучити Вайнерта, щоб бодай один голос у цілому хорі проспівав проти теорії про серійного вбивцю.

Заголовки Фінка повністю вибили Бьома з колії. Він, здавалося, перебував думками деінде, а не у конференц-залі, коли Ланґе доповідав про свій допит водія таксі, а Геннінг — про очолюваний ним обшук квартири Франк. Бьом лише розгублено кивав, не роблячи жодних зауважень. На щастя, Крістель Темме записувала кожне слово. Навіть коли доповідач робив випадкову обмовку чи відкашлювався, її ручка знай шкребла аркуш блокноту. Бьом спромігся дещо зосередитися, коли вже сам повідомляв про результати розтину і про нові заяви Оппенберґа, деякі з яких збігалися зі свідченнями водія таксі.

— Нам потрібен той приватний слідчий, — постановив Бьом. — Рате, з’ясуйте, чи ви зможете отримати інформацію чоловіка з перехрестя про того, хто, власне зібрав ці дані для Оппенберґа.

Відтак старший комісар розподілив решту завдань на наступні кілька днів і ще раз суворо настановив усіх нічим узагалі не ділитися з пресою:

— Найкраще — просто нічого не говорити.

Рат засумнівався, чи це справді найкращий спосіб. Однак вирішувати належало Бьому — він керівник. Так, принаймні, нещодавно пояснив це йому в «Ашинґері» сам старший комісар. Одного дня у супроводі Рата Бьомові також здалося достатньо — тепер, коли він відбув плановану розмову, старший комісар дав Ґереонові нового партнера. Спільно з детективом Андреасом Ланґе Ратові належало знайти невідомого, до якого з власної волі поїхала Франк, і який, найімовірніше, був її вбивцею або привів її до вбивці. Ланґе відкликав комісара у коридор.

— Комісаре, — попросив він, — могли б ми з хвилину поговорити у чотири ока?

Рат здивовано подивився на нього. Що детектив мав на думці?

— Ходімо до мого кабінету.

Фосс уже пішла додому, і вони могли залишити відчиненими двері з приймальні в кабінет. Рат сів за свій стіл і запропонував Ланґе зайняти місце у кріслі Ґрефа.